Свято-Никольский храм пгт Попельня отметил свой 10-летний юбилей

Свято-Никольский храм п.г.т. Попельня отметил свой 10-летний юбилей. Закладка нового храма была совершена в 1993 г., а его строительство началось в 1994 году. В период возведения святыни, община церкви совершала свои молитвы в оборудованном под храм актовом зале РЭСа.
В праздник Светлого Христового Воскресения 1997 года, по благословению Преосвященнейшего Гурия, Епископа Житомирского и Новоград-Волынского, верующие Попельни совершили первое богослужение в новопостроенном храме.

Торжественное освящение храма в честь Святителя Николая, Архиепископа Мирликийского чудотворца, после пятилетнего строительства, совершил Управляющий Житомирской епархией Владыка Гурий в 1999 году. Во время этого торжества, в алтарной части храма, была помещена мемориальная доска, посвященная 2000-летнему юбилею Рождества Господа нашего Иисуса Христа. При храме ныне действует воскресная школа как для детей, так и для взрослых. В настоящее время настоятелем прихода в Попельне и одновременно благочинным районного округа является протоиерей Петр Лыс.

5 апреля 2009 года, в Неделю 5-ю Великого Поста, в день памяти преподобной Марии Египетской - извечного идеала православной аскезы, а также по случаю празднования 10-летнего юбилея Свято-Никольского храма пгт Попельня, архиепископ Житомирский и Новоград-Волынский Гурий совершил праздничную Божественную литургию в главном храме района. Ему сослужили: секретарь епархии архимандрит Алексий (Овсянников), благочинный Попельнянского районного округа протоиерей Петр Лыс и духовенство района. Также присутствовали на молитве руководители районного и городского советов.

За богослужением множество верующих, а в особенности детей - причастились Святых Христовых Тайн. Молитвенно пел архиерейский хор под управлением архимандрита Стефана (Сироштана).

По окончании службы архиепископ Житомирский и Новоград-Волынский Гурий за многолетние усердные труды во славу Святой Православной Церкви удостоил Шиптивского В.М., Кушнира Н.Н., Пиндича А.Н. и Рудьковского Ф.Ф. грамотами и орденами Священного Синода УПЦ, ознаменованными в честь 1020-летнего юбилея Крещения Руси.

Приветствуя всех с праздником владыка Гурий отметил: «...Сердечно поздравляю всех Вас с пятой Неделей Святого Великого Поста, а также искренне желаю достойно пройти оставшийся отрезок Святой Четыредесятницы, чтобы с радостью духовной встретить Праздников Праздник - Светлое Христово Воскресение, Святую Пасху. Благодарю вас за молитвы и желаю всем крепкого здоровья, милости Божьей, всего, что необходимо здесь для нашего временного земного бытия и пусть Милосердный Господь ведет нас к жизни вечной!»

В завершение архиепископ Гурий призвал на всех Божье благословение.

Пресс-служба Житомирской епархии

Президент Ющенко відвідав Житомирщину. Обсервація зсередини

18 місяців назад Президент України здійснив відвідини одного маленького смт на Житомирщині з населенням всього 6 000 чоловік, хоча з новин по телебаченню декількох ведучих каналів наша четверта гілка влади ввела глядачів в оману, повідомивши, що події відбувались саме в м. Житомирі, де, як відомо, проживає близько 300 000 жителів. Але це несуттєва дрібниця. Адже дійсно, хто знає про існування якогось там смт Попільня на Житомирщині? А про Житомир можна було б почути хоча б в школі, на уроці географії, як про один з обласних центрів України. Гаразд, не будемо зациклюватись на тактиці журналістів – ближче до суті справи. Не приймала б Попільня Президента, якби не заслуга всього однієї людини – мешканця селища, пана Шепнівського, який виступив в ролі мецената і за свій кошт поставив в самому центрі Попільні меморіал жертвам голодомору та політичних репресій. Для посвідки: Пам’ятний знак жертвам Голодоморів та політичних репресій у смт. Попільня розташований на земляному насипі, де закладено капсули з землею з 34 масових поховань жертв Великого Голоду 1932-1933 років. Пам’ятник нагадує роздвоєний гранітний православний хрест, що розколовся від людського горя і біди, з’єднаний з двох сторін світлим хрестом пам’яті нинішнього покоління. Навколо земляного насипу викладено гранітні бруси з написами сіл, де був масовий голод в 1932-33 роках, та встановлено по три підсвічники з жовтого кольорового металу для свічок. (джерело інформації: http://www.president.gov.ua/news/data/1_20776.html) Зараз, як відомо, люблять поспекулювати на тему визнання факту голодомору як геноциду проти українського народу. Подейкують, що найбільш зацікавлений в цьому «визнанні» Віктор Андрійович, який, власне, тому й прилетів на гелікоптері в Попільню на відкриття меморіалу. В цьому питанні я повністю погоджуюсь з нашим Президентом, позаяк пам’ятаю розповіді своєї бабусі про те, як вона зі своїми братами і сестрами їла все що росло на матінці-землі, а окрім трави й будяків в ті засушливі роки не росло нічого. І тому, що бачив ту братську могилу, де поховали тих самих братів і сестер, які, все-таки, померли з голоду. А ще тому, що учитель історії України розповідав нам на уроках, як голодомор створювався штучним шляхом, як у селянина відбирали останню зернину в той час, коли вагони з тим самим зерном їхали за кордон в якості подарунка «братським народам», а якщо формулювання не підходило тоді - «дружнім сусідам». А ще бабуля розповідала про страшну підводу, яку всі панічно боялись і ховались подалі від неї. Та підвода їхала вулицями села і підбирала трупи. За кожен труп давали кусень хліба і «шклянку» молока. Відповідно підбирали і немічних, зморених голодом, але все ще живих людей – їх все одно не відрізниш від трупів, а кусень хліба давали. Отак і ховали заживо. В результаті «послідовних дій» совєцької влади виявилось за різними даними від 3 000 000 до 10 000 000 жертв. Це за рік, нехай навіть за два роки вимирає від 10 до 20 відсотків населення України!! Уявити навіть важко. Але з фактами не посперечаєшся… Пана Шепнівського я бачив декілька раз, так як мій батько допомагав йому в будівництві будинку, а ще він вибивав на гранітному камені обличчя моїх, вже покійних, баби з дідом. Я ніколи не спілкувався з паном Шепнівським, але зі слів батька я не сумнівався в його здатності створення подібного меморіалу, на відкриття якого прилетить сам Президент України. Перед такими людьми можна лише зняти шапку і доземно їм вклонитися. Незабаром після відкриття меморіалу, Президент вирушив до місцевої школи, аби провести там урок на тему голодомору перед учнями одного зі старших класів. За уроком можна було спостерігати в прямому ефірі на п’ятому каналі. Урок історії… Ми не повинні забувати свого минулого, без минулого немає майбутнього. І все таки деколи боляче усвідомлювати, що з приходом до влади іншого Президента цей урок забудеться «аж бігом», натомість будуть інші уроки, з іншої історії, з іншими акцентами…