ПОПІЛЬНЯ — село, центр сільської Ради. Розташована за 3 км на північний схід від районного центру та залізничної станції Попільня, біля автошляху Сквира — Житомир. Дворів — 645. Населення — 1791 чоловік.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу ім. І. В. Мічуріна, за яким закріплено 1823,2 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1678,6 га орної землі. Господарство спеціалізується на птахівництві. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, цукрові буряки. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції колгосп нагороджено пам'ятним прапором Житомирського Обкому КП України та обласної Ради депутатів трудящих.
В селі є середня школа, де 32 педагоги навчають 381 учня, будинок культури із залом на 350 місць, бібліотека з фондом 10,5 тис. книг, медпункт, дитячі ясла на 50 місць, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1922 року) об'єднує 32 комуністів, комсомольська (виникла 1923 року) — 98 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 35 трудівників села відзначено урядовими нагородами, серед них орденом Леніна — заслужену вчительку УРСР А. Е. Звайгзне, бригадира рільничої бригади О. П. Савчука та голову колгоспу В. М. Горкуценка. В січні 1972 року агроному колгоспу, М. Т. Покотилу присвоєно звання заслуженого агронома УРСР.
Село засноване в XVI столітті.
В липні 1917 року тут відбувся масовий виступ селян проти поміщиків і лісопромисловців, організаторами якого були М. Д. Ткачук, Я. М. Кравець, А. Я. Кравець.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 21 січня 1921 року в Попільні створено одну з перших на території нинішнього району комуну «Світ». її організаторами були колишній шахтар з Донбасу І. В. Глушко (голова), колишній солдат-фронтовик латиш Е. Я. Звайгзне, робітник-арсеналець Г. П. Лозовський, залізничник Н. Є. Гуменюк.
В роки Великої Вітчизняної війни 210 жителів села брали активну участь у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Уже в липні 1941 року поблизу Попільні частини 94-го прикордонного загону вели запеклі бої з ворогом. На станції Попільня були склади боєприпасів. Члени підпільної групи, яку очолили колишні комунари Н. Є. Гуменюк і Є. І. Романчук, вирішили висадити їх у повітря. Але групу було заарештовано. Після страшних катувань гітлерівці повісили патріотів; 16 побратимів — розстріляли. 26 грудня 1943 року воїни 1-го Українського фронту визволили село. 73 жителів Попільні удостоєно нагород.
1967 року 133 воїнам-односельцям та воїнам-визволителям Попільні, які загинули в боях з гітлерівцями, в селі споруджено 2 обеліски
Слави. 9 травня 1970 року на околиці села, біля автошляху Сквира — Житомир встановлено обеліск полеглим воїнам 94-го прикордонного загону, які в липні 1941 року полягли смертю хоробрих, захищаючи Попільню від фашистських окупантів.
В день святкування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрито пам'ятник вождеві.
Родом з Попільні є доктор історичних наук професор В. П. Столяренко і кандидат історичних наук M. І. Панчук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 28 октября 2013 г.
воскресенье, 27 октября 2013 г.
Село Криве, Попільнянський район
КРИВЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Крив'янки (притока Ірпеня), за 18 км на північ від районного центру та за 6 км від однойменної залізничної станції. Дворів — 461. Населення — 1114 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Рудка. В Кривому розміщена центральна садиба колгоспу «Новий шлях», за яким закріплено 2480,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2299,5 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є зернові, а також цукрові буряки, картопля. На базі колгоспу працює районна школа передового досвіду вирощування високих урожаїв картоплі.
На території села є восьмирічна школа, де 13 учителів навчають 137 учнів, будинок культури на 280 місць, бібліотека з фондом 11,7 тис. книг, медпункт, два магазини.
Партійна організація об'єднує 42 комуністів, комсомольська — 27 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 53 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Орденом Леніна нагороджено колишнього бригадира садово-городньої бригади В. Т. Куліша. В 1969 році колгоспниця Є. І. Камінська була делегатом 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників.
Село відоме з 1619 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1923 року в селі організовано сільськогосподарську артіль.
У роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося 300 жителів села, з них 138 — за мужність і відвагу удостоєні урядових нагород, 155 — віддали своє життя за Батьківщину. 1967 року на їх честь відкрито обеліск Слави.
Уродженцями Кривого є Г. Ф. Дворко — доктор хімічних наук, І. Л. Маркевич — заслужений артист У PCP, Г. І. Дворко — генерал-майор та Ю. П. Рибак — Герой Соціалістичної Праці.
У квітні 1970 року в центрі села на честь 100-річчя від дня народження Володимиру Іллічу Леніну встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села є восьмирічна школа, де 13 учителів навчають 137 учнів, будинок культури на 280 місць, бібліотека з фондом 11,7 тис. книг, медпункт, два магазини.
Партійна організація об'єднує 42 комуністів, комсомольська — 27 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 53 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Орденом Леніна нагороджено колишнього бригадира садово-городньої бригади В. Т. Куліша. В 1969 році колгоспниця Є. І. Камінська була делегатом 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників.
Село відоме з 1619 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1923 року в селі організовано сільськогосподарську артіль.
У роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося 300 жителів села, з них 138 — за мужність і відвагу удостоєні урядових нагород, 155 — віддали своє життя за Батьківщину. 1967 року на їх честь відкрито обеліск Слави.
Уродженцями Кривого є Г. Ф. Дворко — доктор хімічних наук, І. Л. Маркевич — заслужений артист У PCP, Г. І. Дворко — генерал-майор та Ю. П. Рибак — Герой Соціалістичної Праці.
У квітні 1970 року в центрі села на честь 100-річчя від дня народження Володимиру Іллічу Леніну встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
суббота, 26 октября 2013 г.
Село Красногірка, Попільнянський район
КРАСНОГІРКА (до 1947 року — Хейлів) — село, центр сільсикої Ради. Розташована на правому березі річки Кам'янки (притока Росі), за 12 км на південний захід від районного центру та залізничної станції Попільня. Дворів — 283. Населення — 692 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Кам'янка. На території Красногірки розміщена центральна садиба колгоспу ім. Т. Г. Шевченка, за яким закріплено 1929,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1780,9 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
В селі працюють початкова школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, магазин.
Партійна організація об'єднує 19 комуністів, комсомольська (створена 1920 року) — 29 членів ВЛКСМ.
За успіхи в розвитку сільського господарства і культури нагороджено орденами і медалями СРСР 57 чоловік, у т. ч. орденом Леніна — бригадира тракторної бригади М. Я. Гончарука, орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу ім. М. О. Щорса с. Кам'янки І. М. Гончарука.
Село відоме з XVIII століття.
Радянська влада встановлена в січні 1918 року.
В боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками брало участь 214 жителів села, з них 98 — за героїзм, виявлений на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагороджено орденами і медалями, 129 — загинуло. 1967 року на їх честь встановлено обеліск Слави, а полеглим воїнам-визволителям Красногірки — пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють початкова школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, магазин.
Партійна організація об'єднує 19 комуністів, комсомольська (створена 1920 року) — 29 членів ВЛКСМ.
За успіхи в розвитку сільського господарства і культури нагороджено орденами і медалями СРСР 57 чоловік, у т. ч. орденом Леніна — бригадира тракторної бригади М. Я. Гончарука, орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу ім. М. О. Щорса с. Кам'янки І. М. Гончарука.
Село відоме з XVIII століття.
Радянська влада встановлена в січні 1918 року.
В боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками брало участь 214 жителів села, з них 98 — за героїзм, виявлений на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагороджено орденами і медалями, 129 — загинуло. 1967 року на їх честь встановлено обеліск Слави, а полеглим воїнам-визволителям Красногірки — пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 25 октября 2013 г.
Село Котлярка, Попільнянський район
КОТЛЯРКА — село, центр сільської Ради. Розташована за 16 км на північний захід від районного центру та залізничної станції Попільня. Через село протікає річка Безименка, проходить автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 308. Населення — 800 чоловік. За колгоспом «Здобуток Жовтня», центральна садиба якого розміщена в селі, закріплено 1534,2 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1394,8 га орної землі. Провідними культурами є пшениця і цукрові буряки. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. Колгосп має цегельний завод, пилораму. Господарству присвоєно звання колгоспу високої культури землеробства.
На території села є восьмирічна школа, будинок культури на 400 місць, бібліотека з фондом 8 тис. книг, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 28 комуністів, комсомольська — 19 членів BЛKCM.
За сумлінну працю 40 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Серед них орденом Леніна нагороджено доярку О. М. Ткачук, ланкового механізованої ланки І. І. Верпахівського, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира рільничої бригади Б. М. Рудницького, бригадира тракторної бригади А. М. Коваля, агронома М. А. Сольського, комбайнера В. П. Шинкаренка.
Село відоме з XVIII століття.
1917 року в Котлярці відбувся масовий виступ селян проти поміщика. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1920 року в селі розташовувався штаб Першої Кінної армії.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь 150 жителів Котлярки, з них 63—нагороджені орденами й медалями, 82 — віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини.
1954 року встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села від ворога в роки Великої Вітчизняної війни.
Уродженцем села є P. Н. Оксенюк — кандидат історичних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села є восьмирічна школа, будинок культури на 400 місць, бібліотека з фондом 8 тис. книг, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 28 комуністів, комсомольська — 19 членів BЛKCM.
За сумлінну працю 40 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Серед них орденом Леніна нагороджено доярку О. М. Ткачук, ланкового механізованої ланки І. І. Верпахівського, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира рільничої бригади Б. М. Рудницького, бригадира тракторної бригади А. М. Коваля, агронома М. А. Сольського, комбайнера В. П. Шинкаренка.
Село відоме з XVIII століття.
1917 року в Котлярці відбувся масовий виступ селян проти поміщика. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1920 року в селі розташовувався штаб Першої Кінної армії.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь 150 жителів Котлярки, з них 63—нагороджені орденами й медалями, 82 — віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини.
1954 року встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села від ворога в роки Великої Вітчизняної війни.
Уродженцем села є P. Н. Оксенюк — кандидат історичних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
четверг, 24 октября 2013 г.
Село Білки, Попільнянський район
БІЛКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Ірпеня, за 21 км на північний схід від районного центру та за 5 км від залізничної станції Криве. Дворів — 301. Населення — 735 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Мохначка. На території Білок розміщена центральна садиба колгоспу «40-річчя Жовтня», за яким закріплено 1618,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1352,9 га орної землі і 28,6 га саду. Напрям господарства — зерново-тваринницький. Серед технічних культур значне місце посідає цукровий буряк.
В селі працюють восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека з фондом 9 тис. книг, медпункт, сезонні дитячі ясла, магазин, будинок побуту.
Первинна партійна організація с. Білок об'єднує 23 комуністів, комсомольська — 11 членів ВЛКСМ.
За високі показники в праці 33 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з XIV століття.
1905 року в Білках відбулися масові виступи селян, які були придушені збройною силою.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1926 року засновано два ТСОЗи — «Нива» і «Серп», які згодом об'єдналися у колгосп «Плугатар».
238 жителів села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 124 — загинули в боях з ворогом, 36 — відзначено орденами і медалями.
1968 року в Білках встановлено пам'ятники на честь загиблих воїнів-односельців та воїнів, що визволяли село, в т. ч. пам'ятник Герою Радянського Союзу А. М. Птицину, який поліг під час визволення села від німецько-фашистських загарбників.
Уродженцями Білок є доктор сільськогосподарських наук професор Д. Я. Василенко, лауреат Державної премії К. О. Литвинчук, Герой Соціалістичної Праці М. І. Сарана, кандидат військових наук, полковник В. І. Бойко, кандидат біологічних наук М. К. Литвинчук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека з фондом 9 тис. книг, медпункт, сезонні дитячі ясла, магазин, будинок побуту.
Первинна партійна організація с. Білок об'єднує 23 комуністів, комсомольська — 11 членів ВЛКСМ.
За високі показники в праці 33 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з XIV століття.
1905 року в Білках відбулися масові виступи селян, які були придушені збройною силою.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1926 року засновано два ТСОЗи — «Нива» і «Серп», які згодом об'єдналися у колгосп «Плугатар».
238 жителів села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 124 — загинули в боях з ворогом, 36 — відзначено орденами і медалями.
1968 року в Білках встановлено пам'ятники на честь загиблих воїнів-односельців та воїнів, що визволяли село, в т. ч. пам'ятник Герою Радянського Союзу А. М. Птицину, який поліг під час визволення села від німецько-фашистських загарбників.
Уродженцями Білок є доктор сільськогосподарських наук професор Д. Я. Василенко, лауреат Державної премії К. О. Литвинчук, Герой Соціалістичної Праці М. І. Сарана, кандидат військових наук, полковник В. І. Бойко, кандидат біологічних наук М. К. Литвинчук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 23 октября 2013 г.
Село Голуб'ятин, Попільнянський район
ГОЛУБ'ЯТИН — село, центр сільської Ради. Розташований за 15 км на південь від районного центру та залізничної станції Попільня і за З км від автошляху Житомир — Сквира. Через село протікає річка Роставиця (притока Росі). Дворів — 400. Населення — 1047 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким закріплено 1943,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1834,8 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
На території села є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 200 учнів, клуб, дві бібліотеки з фондом 12,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, сезонні дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 22 комуністів, 2 комсомольські — 42 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства 230 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. ланкову Г. Я. Голійчук нагороджено орденом Жовтневої Революції, доярку А. Ю. Осипчук — орденом Трудового Червоного Прапора, 42 чоловіка — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Понад 200 жителів Голуб'ятина брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 90 — удостоєні орденів й медалей. В липні 1941 року на підступах до села запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками вели воїни 94-го прикордонного загону. На місці бою 1963 року встановлено обеліск, у школі обладнано кімнату бойової слави. В день 25-річчя перемоги над гітлерівцями 169 воїнам-односельцям, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини, споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 200 учнів, клуб, дві бібліотеки з фондом 12,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, сезонні дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 22 комуністів, 2 комсомольські — 42 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства 230 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. ланкову Г. Я. Голійчук нагороджено орденом Жовтневої Революції, доярку А. Ю. Осипчук — орденом Трудового Червоного Прапора, 42 чоловіка — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Понад 200 жителів Голуб'ятина брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 90 — удостоєні орденів й медалей. В липні 1941 року на підступах до села запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками вели воїни 94-го прикордонного загону. На місці бою 1963 року встановлено обеліск, у школі обладнано кімнату бойової слави. В день 25-річчя перемоги над гітлерівцями 169 воїнам-односельцям, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини, споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
вторник, 22 октября 2013 г.
Село Харліївка, Попільнянський район
ХАРЛІЇВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Кам'янці (притока Росі), за 10 км на захід від районного центру та за 2 км від однойменної залізничної станції. Дворів — 478. Населення — 1276 чоловік. За колгоспом «Комуніст України» закріплено 3379,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3209,4 га орної землі. Провідними культурами є пшениця, цукрові буряки. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. В господарстві є пилорама.
Працюють середня школа, в якій 18 учителів навчають 249 учнів, клуб на 250 місць, бібліотека з фондом 17. тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1926 року) об'єднує 43 комуністів, комсомольська (виникла 1923 року) — 65 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в праці 67 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу В. М. Горкуценка.
Село відоме з 1605 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1922 року в Харліївці створено сільськогосподарську артіль «Руль».
У боях проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь понад 500 жителів села, з них 108 — віддало життя за щастя і свободу Батьківщини, 255 — відзначено орденами й медалями, а В. О. Прокопенко став повним кавалером ордена Слави.
На честь воїнів-односельців та воїнів-визволителів Харліївки, які полягли смертю хоробрих у боротьбі з гітлерівцями, 1959 року в селі споруджено обеліск Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа, в якій 18 учителів навчають 249 учнів, клуб на 250 місць, бібліотека з фондом 17. тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1926 року) об'єднує 43 комуністів, комсомольська (виникла 1923 року) — 65 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в праці 67 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу В. М. Горкуценка.
Село відоме з 1605 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1922 року в Харліївці створено сільськогосподарську артіль «Руль».
У боях проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь понад 500 жителів села, з них 108 — віддало життя за щастя і свободу Батьківщини, 255 — відзначено орденами й медалями, а В. О. Прокопенко став повним кавалером ордена Слави.
На честь воїнів-односельців та воїнів-визволителів Харліївки, які полягли смертю хоробрих у боротьбі з гітлерівцями, 1959 року в селі споруджено обеліск Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 21 октября 2013 г.
Село Лучин, Попільнянський район
ЛУЧИН — село, центр сільської Ради депутатів трудящих. Розташований на річці Калинівці (притока Ірпеня), за 32 км на північний схід від районного центру та за 15 км від найближчої залізничної станції Криве. Дворів — 386. Населення — 917 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «За мир», за яким закріплено 2526,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2278,6 га орної землі, 49,5 га саду та 159,7 га лісу. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
В Лучині працюють восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 108 учнів, клуб на 200 місць, бібліотека з фондом 7,8 тис. книг, медпункт, поштове відділення.
Партійна організація об'єднує 29 комуністів, комсомольська — 35 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 36 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1612 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни билося з німецько-фашистськими загарбниками понад 350 жителів Лучина, з них 213 — загинуло, 141 — відзначено урядовими нагородами. Під час війни на території Лучина діяла підпільна комсомольська організація. На братських могилах радянських воїнів, що полягли в боях за визволення села, встановлено 2 пам'ятники.
Уродженцем села є український радянський поет В. І. Омельченко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В Лучині працюють восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 108 учнів, клуб на 200 місць, бібліотека з фондом 7,8 тис. книг, медпункт, поштове відділення.
Партійна організація об'єднує 29 комуністів, комсомольська — 35 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 36 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1612 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни билося з німецько-фашистськими загарбниками понад 350 жителів Лучина, з них 213 — загинуло, 141 — відзначено урядовими нагородами. Під час війни на території Лучина діяла підпільна комсомольська організація. На братських могилах радянських воїнів, що полягли в боях за визволення села, встановлено 2 пам'ятники.
Уродженцем села є український радянський поет В. І. Омельченко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
воскресенье, 20 октября 2013 г.
Село Липки, Попільнянський район
ЛИПКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 20 км на північний захід від районного центру та за 2 від найближчої залізничної станції Скочище. Дворів — 458. Населення — 1231 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Бухалівщина. На території Липок розміщена центральна садиба колгоспу «Прогрес», за яким закріплено 2591,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2327,1 га орної землі, 28 га саду. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, тваринництво м'ясо-молочного напряму. В колгоспі е пилорама.
В селі міститься відділення Корнинського цукрокомбінату, яке спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків.
Працюють середня школа, в якій 19 педагогів навчають 284 учнів, два клуби, бібліотека з фондом 12,7 тис. книг, медичний пункт, пологовий будинок, дитячі ясла та садок.
1925 року в селі створено партійну та комсомольську організації. Нині парторганізація об'єднує 25 комуністів, 2 комсомольські — 110 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 58 трудівників села.
Село відоме з XVII століття.
У роки першої російської революції в Липках під впливом соціал-демократичних організацій, що діяли тоді на Корнинському та Ходорківському цукрових заводах, відбувся селянський виступ, для придушення якого було викликано роту солдат. За участь у виступі велику групу селян засудили до тюремного ув'язнення.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боровся 281 житель села, з них — 140 загинуло, 153 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами, а В. Г. Яковенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З листопада 1941 року по грудень 1942 року в селі діяла підпільна патріотична група, яку певний час очолював український радянський поет уродженець села M. І. Шпак (справжнє прізвище — Шпаківський. 1909—1942), закатований 19 червня 1942 року гітлерівцями.
В Липках 1967 року споруджено обеліск Слави на честь загиблих воїнів-односельців і воїнів-визволителів села від фашистів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі міститься відділення Корнинського цукрокомбінату, яке спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків.
Працюють середня школа, в якій 19 педагогів навчають 284 учнів, два клуби, бібліотека з фондом 12,7 тис. книг, медичний пункт, пологовий будинок, дитячі ясла та садок.
1925 року в селі створено партійну та комсомольську організації. Нині парторганізація об'єднує 25 комуністів, 2 комсомольські — 110 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 58 трудівників села.
Село відоме з XVII століття.
У роки першої російської революції в Липках під впливом соціал-демократичних організацій, що діяли тоді на Корнинському та Ходорківському цукрових заводах, відбувся селянський виступ, для придушення якого було викликано роту солдат. За участь у виступі велику групу селян засудили до тюремного ув'язнення.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боровся 281 житель села, з них — 140 загинуло, 153 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами, а В. Г. Яковенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З листопада 1941 року по грудень 1942 року в селі діяла підпільна патріотична група, яку певний час очолював український радянський поет уродженець села M. І. Шпак (справжнє прізвище — Шпаківський. 1909—1942), закатований 19 червня 1942 року гітлерівцями.
В Липках 1967 року споруджено обеліск Слави на честь загиблих воїнів-односельців і воїнів-визволителів села від фашистів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Макарівка, Попільнянський район
МАКАРІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на берегах річки Паволочанки (притока Роставиці), за 16 км на південний захід від районного центру. До найближчої залізничної станції Бровки — 10 км. Дворів — 568. Населення — 1660 чоловік. В селі містяться відділок бурякорадгоспу ім. О. Д. Цюрупи, центральна садиба якого — в Андрушках. Відділок спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків. Важлива роль у господарстві належить також зерновим культурам та тваринництву м'ясо-молочного напряму.
Працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, а також побутовий комбінат.
Партійна організація відділку радгоспу об'єднує 24 комуністів, комсомольська — 37 членів ВЛКСМ.
За трудові досягнення 39 чоловік відзначено орденами й медалями СРСР, а доярку О. І. Унт нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1700 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 306 жителів Макарівки, з них 169—полягло смертю хоробрих,. 137 — нагороджено орденами й медалями.
В центрі Макарівки встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села і три меморіальні плити, на яких викарбувані імена односельців, що віддали своє життя за Батьківщину.
Уродженцем Макарівки є Герой Соціалістичної Праці Ф. С. Коломієць.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, а також побутовий комбінат.
Партійна організація відділку радгоспу об'єднує 24 комуністів, комсомольська — 37 членів ВЛКСМ.
За трудові досягнення 39 чоловік відзначено орденами й медалями СРСР, а доярку О. І. Унт нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1700 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 306 жителів Макарівки, з них 169—полягло смертю хоробрих,. 137 — нагороджено орденами й медалями.
В центрі Макарівки встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села і три меморіальні плити, на яких викарбувані імена односельців, що віддали своє життя за Батьківщину.
Уродженцем Макарівки є Герой Соціалістичної Праці Ф. С. Коломієць.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 18 октября 2013 г.
Село Миролюбівка, Попільнянський район
МИРОЛЮБІВКА — село (утворилося 27 березня 1962 року внаслідок об'єднання сіл Кіловки і Лозовика), центр сільської Ради.. Розташована на лівому березі річки Унави (притока Ірпеня), за 9 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Попільня. Дворів — 672. Населення — 1574 чоловіка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Зоря комунізму», за яким закріплено 3006,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2777 га орної землі. Господарство спеціалізується на виробництві свинини.
На території села працюють початкова і восьмирічна , школи, де 13 педагогів навчають 179 учнів, два клуби, дві бібліотеки з фондом 19,8 тис. книг, два фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація колгоспу «Зоря комунізму» (осередок виник 1927 року) об'єднує 34 комуністів, комсомольська (створена 1924 року) — 47 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 65 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — голову правління колгоспу С. Ф. Венгера.
Кіловка відома з 1732 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
284 жителі села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 98 — полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 135 — відзначено урядовими нагородами.
В Миролюбівці 1962 року встановлено два обеліски Слави на честь полеглих воїнів-односельців та воїнів, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села працюють початкова і восьмирічна , школи, де 13 педагогів навчають 179 учнів, два клуби, дві бібліотеки з фондом 19,8 тис. книг, два фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація колгоспу «Зоря комунізму» (осередок виник 1927 року) об'єднує 34 комуністів, комсомольська (створена 1924 року) — 47 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 65 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — голову правління колгоспу С. Ф. Венгера.
Кіловка відома з 1732 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
284 жителі села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 98 — полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 135 — відзначено урядовими нагородами.
В Миролюбівці 1962 року встановлено два обеліски Слави на честь полеглих воїнів-односельців та воїнів, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Жовтневе, Попільнянський район
ЖОВТНЕВЕ (до 1937 року — Жидівці) — село, центр сільської Ради. Розташоване на правому березі річки Унави (притока Ірпеня), за 9 км на північний схід від районного центру та за 6 км від залізничної станції Криве. Через село проходить автошлях Попільня — Корнин. Дворів — 542. Населення — 1491 чоловік. На території села розміщені центральні садиби: хмелерадгоспу «Попільнянський» (769 га земельних угідь) та колгоспу ім. О. М. Горького, за яким закріплено 1699 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1584 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами в колгоспі є пшениця, цукровий буряк та картопля; розвинуте птахівництво і молочне тваринництво.
В селі працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають і виховують 167 учнів, будинок культури із залом на 400 місць, бібліотека з фондом 10 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, стадіон.
2 партійні організації об'єднують 25 комуністів, 3 комсомольські — 30 членів ВЛKCM.
За високі виробничі показники 39 трудівників села нагороджено орденами і медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — бригадира рільничої бригади П. З. Кравця.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
280 жителів Жовтневого брало участь у Великій Вітчизняній війні, з них — 149 відзначено урядовими нагородами, 147 — полягло в боях з ворогом.
1952 року встановлено пам'ятник воїнам, які загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками під час визволення села.
Уродженцями села є доктор історичних наук М. З. Данилюк, кандидат економічних наук 3. 3. Данилюк і генерал-лейтенант В. Я. Мякушко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають і виховують 167 учнів, будинок культури із залом на 400 місць, бібліотека з фондом 10 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, стадіон.
2 партійні організації об'єднують 25 комуністів, 3 комсомольські — 30 членів ВЛKCM.
За високі виробничі показники 39 трудівників села нагороджено орденами і медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — бригадира рільничої бригади П. З. Кравця.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
280 жителів Жовтневого брало участь у Великій Вітчизняній війні, з них — 149 відзначено урядовими нагородами, 147 — полягло в боях з ворогом.
1952 року встановлено пам'ятник воїнам, які загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками під час визволення села.
Уродженцями села є доктор історичних наук М. З. Данилюк, кандидат економічних наук 3. 3. Данилюк і генерал-лейтенант В. Я. Мякушко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 16 октября 2013 г.
Село Великі Лісівці, Попільнянський район
ВЕЛИКІ ЛІСІВЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Унави, за 8 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Попільня. Поблизу села проходить автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 267. Населення — 729 чоловік. У селі розміщена центральна садиба колгоспу «Прапор Леніна», за яким закріплено 1247,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1194,8 га орної землі, 26 га саду, 13 га лісу, 5 га водоймищ. У господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має цегельний завод, пилораму.
На території села є восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 154 учнів, будинок культури на 300 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 12 тис. примірників, медичний пункт, сезонні дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 25 комуністів, комсомольська — 13 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 35 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 145 жителів села, з них 80 — нагороджено орденами й медалями, 83 — полягли смертю хоробрих.
У Великих Лісівцях споруджено пам'ятник воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців, а 1967-го — відкрито обеліск Слави на честь воїнів-односельців, полеглих у роки Великої Вітчизняної та радянсько-фінляндської воєн.
Із села вийшли К. І. Пазирук — доктор технічних наук, А. К. Бойко — кандидат біологічних наук, В. К. Бойко — кандидат медичних наук, Ю. П. Космач — кандидат технічних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села є восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 154 учнів, будинок культури на 300 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 12 тис. примірників, медичний пункт, сезонні дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 25 комуністів, комсомольська — 13 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 35 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 145 жителів села, з них 80 — нагороджено орденами й медалями, 83 — полягли смертю хоробрих.
У Великих Лісівцях споруджено пам'ятник воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців, а 1967-го — відкрито обеліск Слави на честь воїнів-односельців, полеглих у роки Великої Вітчизняної та радянсько-фінляндської воєн.
Із села вийшли К. І. Пазирук — доктор технічних наук, А. К. Бойко — кандидат біологічних наук, В. К. Бойко — кандидат медичних наук, Ю. П. Космач — кандидат технічних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
вторник, 15 октября 2013 г.
Село Василівка, Попільнянський район
ВАСИЛІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Кам'янки (притока Росі), за 18 км на захід від районного центру та за 3 км від залізничної станції Бровки. Дворів — 325. Населення — 954 чоловіка.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Жовтень», за яким закріплено 1709,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1579,9 га, саду — 14,5 га, водоймищ — 11,4 га. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В селі е восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 144 учнів, 2 бібліотеки з фондом 9 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 21 комуніста, комсомольська — 28 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 31 трудівника відзначено урядовими нагородами.
Село відоме з XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перші сільськогосподарські артілі виникли: «Бджола» — 1923, «Хвиля» — 1924, «Зоря» — 1924, «Лебідь» — 1925, «Сокіл» — 1926 року, які в 1929 році створили колгосп «Жовтень».
У Великій Вітчизняній війні брало участь 195 жителів села, з них 109 — загинуло в боротьбі з ворогом, 95 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року в центрі Василівки встановлено пам'ятник на честь воїнів-односельців і воїнів-визволителів села, які загинули в боях з гітлерівськими окупантами.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Жовтень», за яким закріплено 1709,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1579,9 га, саду — 14,5 га, водоймищ — 11,4 га. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В селі е восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 144 учнів, 2 бібліотеки з фондом 9 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 21 комуніста, комсомольська — 28 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 31 трудівника відзначено урядовими нагородами.
Село відоме з XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перші сільськогосподарські артілі виникли: «Бджола» — 1923, «Хвиля» — 1924, «Зоря» — 1924, «Лебідь» — 1925, «Сокіл» — 1926 року, які в 1929 році створили колгосп «Жовтень».
У Великій Вітчизняній війні брало участь 195 жителів села, з них 109 — загинуло в боротьбі з ворогом, 95 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року в центрі Василівки встановлено пам'ятник на честь воїнів-односельців і воїнів-визволителів села, які загинули в боях з гітлерівськими окупантами.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 14 октября 2013 г.
Село Турбівка, Попільнянський район
ТУРБІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Калинівці (притока Ірпеня), за 29 км на північний схід від районного центру га за 15 км від найближчої залізничної станції Криве. Дворів — 260. Населення — 660 чоловік. Сільраді підпорядковані села Лисівка і Мишерине. За колгоспом «Перемога», центральна садиба якого розміщена в Турбівді, закріплено 3841,9 га землі, в т. ч. сільськогосподарських угідь 3247,1 га, з них орної землі — 2715,1 га. Колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, картоплю.
В селі є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 128 учнів. При школі організовано консультпункт для заочників. Тут діють клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 12,3 тис. книг, медичний пункт, дитячий садок, АТС, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 36 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 39 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. бригадира тракторної бригади І. М. Стельмаха — орденом Леніна.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни боролося 458 жителів села, з них 120 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 221 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами.
На території Турбівки 1959 і 1966 років споруджено два пам'ятники воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
Уродженцями Турбівки є генерал-майор А. К. Діденко і доктор хімічних наук професор С. К. Можар.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 128 учнів. При школі організовано консультпункт для заочників. Тут діють клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 12,3 тис. книг, медичний пункт, дитячий садок, АТС, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 36 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 39 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. бригадира тракторної бригади І. М. Стельмаха — орденом Леніна.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни боролося 458 жителів села, з них 120 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 221 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами.
На території Турбівки 1959 і 1966 років споруджено два пам'ятники воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
Уродженцями Турбівки є генерал-майор А. К. Діденко і доктор хімічних наук професор С. К. Можар.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Сущанка, Попільнянський район
СУЩАНКА — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Ірпеня, за 30 км на північний схід від районного центру та за 9 км від найближчої залізничної станції Волиці. Дворів — 311. Населення — 793 чоловіка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Світанок», за яким закріплено 1651,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1429 орної землі. Господарство спеціалізується на виробництві продукції птахівництва та молока.
Працюють восьмирічна і початкова школи, в яких 12 учителів навчають 122 учнів, будинок культури на 220 місць, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла.
Партійна організація об'єднує 27 комуністів, комсомольська — 23 членів BЛKCM.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 26 трудівників села, з них садовника M. M. Сича — орденом Леніна, голову колгоспу С. В. Мужа — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь 199 жителів села, з них 96 — за мужність і відвагу відзначено нагородами, 103 — полягли смертю хоробрих. їм, а також воїнам-визволителям Сущанки в 1949, 1951 і 1953 роках встановлено три обеліски Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна і початкова школи, в яких 12 учителів навчають 122 учнів, будинок культури на 220 місць, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла.
Партійна організація об'єднує 27 комуністів, комсомольська — 23 членів BЛKCM.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 26 трудівників села, з них садовника M. M. Сича — орденом Леніна, голову колгоспу С. В. Мужа — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь 199 жителів села, з них 96 — за мужність і відвагу відзначено нагородами, 103 — полягли смертю хоробрих. їм, а також воїнам-визволителям Сущанки в 1949, 1951 і 1953 роках встановлено три обеліски Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
суббота, 12 октября 2013 г.
Село Строків, Попільнянський район
СТРОКІВ — село, центр сільської Ради. Розташований на березі річки Ростовиці, за 14 км на південний схід від районного центру. Через село проходить вузькоколійна залізнична лінія Сквира — Попільня »та автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 390. Населення — 967 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу ім. В. І. Чапаєва, за яким закріплено 1896,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1763 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, картоплю. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
В Строкові є млин та олійниця.
Працюють середня школа, де 18 учителів навчають 240 учнів, будинок культури на 350 місць, 2 бібліотеки з фондом понад 11 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 50 місць, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 34 комуністів, комсомольська — 60 членів ВЛКСМ. Партійний і комсомольський осередки створені 1929 року.
За успіхи в праці 38 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село засноване в XVIII столітті.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. За мужність і відвагу в боях з басмачами А. П. Пантелійчук нагороджений орденом Червоного Прапора.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 360 жителів села, з них 192 — відзначено урядовими нагородами, 133 — загинули смертю хоробрих.
Полеглим воїнам-односельцям та воїнам-визволителям села від гітлерівців у 1966 році споруджено обеліск Слави.
Уродженцем села є радянський український письменник В. О. Міняйло.
На околиці Строкова виявлено давньоруський курганний могильник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В Строкові є млин та олійниця.
Працюють середня школа, де 18 учителів навчають 240 учнів, будинок культури на 350 місць, 2 бібліотеки з фондом понад 11 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 50 місць, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 34 комуністів, комсомольська — 60 членів ВЛКСМ. Партійний і комсомольський осередки створені 1929 року.
За успіхи в праці 38 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село засноване в XVIII столітті.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. За мужність і відвагу в боях з басмачами А. П. Пантелійчук нагороджений орденом Червоного Прапора.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 360 жителів села, з них 192 — відзначено урядовими нагородами, 133 — загинули смертю хоробрих.
Полеглим воїнам-односельцям та воїнам-визволителям села від гітлерівців у 1966 році споруджено обеліск Слави.
Уродженцем села є радянський український письменник В. О. Міняйло.
На околиці Строкова виявлено давньоруський курганний могильник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 11 октября 2013 г.
Село Ставище, Попільнянський район
СТАВИЩЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване на річці Кам'янці (притока Росі), за 18 км на схід від районного центру та за 3 км від найближчої залізничної станції Кожанка. Дворів — 565. Населення — 290 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Дехтярка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу ім. Г. І. Петровського, за яким закріплено 1730,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1500,7 га орної землі, 35 га саду, 117 га водоймищ — ставків. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
Працюють середня школа, в якій 15 учителів навчають 217 учнів, будинок культури на 360 місць, бібліотека з фондом 12 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, поштове відділення, сільмаг, книжковий кіоск, майстерня індпошиву.
Партійна організація села (створена 1926 року) об'єднує 28 комуністів, комсомольська (виникла 1927 року) — 68 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства та культури 60 трудівників села нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Село відоме з 1618 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 430 жителів села, з них 182 — відзначено орденами й медалями, 196 — полягло смертю хоробрих. їм та воїнам-визволителям Ставища 1966 року споруджено пам'ятник та обеліск Слави.
В центрі села 1969 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа, в якій 15 учителів навчають 217 учнів, будинок культури на 360 місць, бібліотека з фондом 12 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, поштове відділення, сільмаг, книжковий кіоск, майстерня індпошиву.
Партійна організація села (створена 1926 року) об'єднує 28 комуністів, комсомольська (виникла 1927 року) — 68 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства та культури 60 трудівників села нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Село відоме з 1618 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 430 жителів села, з них 182 — відзначено орденами й медалями, 196 — полягло смертю хоробрих. їм та воїнам-визволителям Ставища 1966 року споруджено пам'ятник та обеліск Слави.
В центрі села 1969 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
четверг, 10 октября 2013 г.
Село Сокільча, Попільнянський район
СОКІЛЬЧА — село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Унави, за 12 км на північний захід від районного центру та залізничної станції Попільня. Поблизу села проходить автошлях Сіквира — Житомир. Дворів — 338. Населення — 978 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Маркова Волиця. За колгоспом ім. С. М. Кірова, центральна садиба якого розміщена в Сокільчі, закріплено 2683,7 га землі, в т. ч. орної — 2435,5 га, саду — 31 га, пасовищ — 36 га, лісу — 15 га, водоймищ — 40 га. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, ячмінь, цукрові буряки, горох, кукурудза. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму.
В селі працюють середня школа, де 17 педагогів навчають 201 учня, будинок культури на 450 місць, бібліотека з фондом 9,7 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла і садок, відділення зв'язку, АТС, 5 магазинів.
Дві партійні організації об'єднують 35 комуністів, дві комсомольські — 80 членів ВЛКСМ. Партійний осередок на селі створено 1921-го, комсомольський — 1922 року.
За успіхи в праці нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу 57 трудівників села.
Село відоме з 1471 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
1918 року під час німецької окупації в селі був створений партизанський загін на чолі з більшовиком О. К. Попелюхою, який вів боротьбу проти іноземних інтервентів та контрреволюційних банд. 7 листопада 1920 року в Сокільчі створено комуну «Чайка».
Під час Великої Вітчизняної, війни на фронтах і в тилу ворога відстоювали свободу і незалежність Батьківщини 250 сокільчанців, з них 106 загинуло, 130 — відзначено урядовими нагородами. В Марковій Волиці живе повний кавалер ордена Слави А. С. Павлинчук.
1927 року жителі Сокільчі спорудили пам'ятник активному учаснику громадянської війни О. К. Попелюсі, а 1952 року — воїнам-односельцям і воїнам-визволителям села, які полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють середня школа, де 17 педагогів навчають 201 учня, будинок культури на 450 місць, бібліотека з фондом 9,7 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла і садок, відділення зв'язку, АТС, 5 магазинів.
Дві партійні організації об'єднують 35 комуністів, дві комсомольські — 80 членів ВЛКСМ. Партійний осередок на селі створено 1921-го, комсомольський — 1922 року.
За успіхи в праці нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу 57 трудівників села.
Село відоме з 1471 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
1918 року під час німецької окупації в селі був створений партизанський загін на чолі з більшовиком О. К. Попелюхою, який вів боротьбу проти іноземних інтервентів та контрреволюційних банд. 7 листопада 1920 року в Сокільчі створено комуну «Чайка».
Під час Великої Вітчизняної, війни на фронтах і в тилу ворога відстоювали свободу і незалежність Батьківщини 250 сокільчанців, з них 106 загинуло, 130 — відзначено урядовими нагородами. В Марковій Волиці живе повний кавалер ордена Слави А. С. Павлинчук.
1927 року жителі Сокільчі спорудили пам'ятник активному учаснику громадянської війни О. К. Попелюсі, а 1952 року — воїнам-односельцям і воїнам-визволителям села, які полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Саверці, Попільнянський район
САВЕРЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Кам'янки, за 10 км на південний схід від районного центру та за 5 км від найближчої однойменної залізничної станції — платформи. Дворів — 381. Населення — 1156 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Піски. В Саверцях розміщена центральна садиба колгоспу «Будівник комунізму», за яким закріплено 1648 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1463 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, пилораму, ремонтну майстерню, кузню. 1972 року колгоспу присвоєно звання господарства високої культури землеробства.
Працюють восьмирічна школа, де 15 педагогів навчають 214 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, автоматична телефонна станція, магазин.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 64 членів ВЛКСМ. Партійна і комсомольська організації села створені в 1922 році.
За успіхи в праці 81 трудівника села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — колишнього директора Попільпянської МТС Ф. С. Бернатовича, голову виконкому сільради, депутата Верховної Ради УРСР 8-го скликання О. А. Олексієнко, ланкову колгоспу Н. Н. Пукас, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкову городньої бригади Н. Г. Бойко, голову правління колгоспу А. П. Іванчука, доярку колгоспу А. В. Раус.
Село відоме з 1585 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 15 березня 1921 року в селі створено комуну «Життя».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося понад 200 жителів села, з них 70 — відзначено орденами й медалями, 106 — загинули смертю хоробрих. їм у 1968 році встановлено пам'ятник. Крім того, 1953 року споруджено пам'ятники 29 воїнам, у т. ч. Герою Радянського Союзу Б. С. Семенову, які віддали своє життя під час визволення села від гітлерівських окупантів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 15 педагогів навчають 214 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, автоматична телефонна станція, магазин.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 64 членів ВЛКСМ. Партійна і комсомольська організації села створені в 1922 році.
За успіхи в праці 81 трудівника села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — колишнього директора Попільпянської МТС Ф. С. Бернатовича, голову виконкому сільради, депутата Верховної Ради УРСР 8-го скликання О. А. Олексієнко, ланкову колгоспу Н. Н. Пукас, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкову городньої бригади Н. Г. Бойко, голову правління колгоспу А. П. Іванчука, доярку колгоспу А. В. Раус.
Село відоме з 1585 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 15 березня 1921 року в селі створено комуну «Життя».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося понад 200 жителів села, з них 70 — відзначено орденами й медалями, 106 — загинули смертю хоробрих. їм у 1968 році встановлено пам'ятник. Крім того, 1953 року споруджено пам'ятники 29 воїнам, у т. ч. Герою Радянського Союзу Б. С. Семенову, які віддали своє життя під час визволення села від гітлерівських окупантів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
вторник, 8 октября 2013 г.
Село Романівка, Попільнянський район
РОМАНІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Унави (притока Ірпеня), за 20 км на північний схід від районного центру і залізничної станції Попільня. Дворів — 417. Населення — 953 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Кошляки. В Романівці розміщена центральна садиба колгоспу «Ленінська перемога», за яким закріплено 1527,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1441,6 га орної землі та 48 га лісу. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має пилораму.
Працюють середня школа ім. M. Т. Рильського, де 17 педагогів навчають 287 учнів, клуб на 250 місць, дві бібліотеки з фондом 14,5 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла, відділення зв'язку, 4 магазини, 2 їдальні.
З партійні організації (осередок створено 1919 року) об'єднують 37 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1922 року) — 92 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 68 трудівників відзначено орденами та медалями СРСР.
Село відоме з середини XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перше колективне господарство в селі — ТСОЗ організовано 1924 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боях за Батьківщину брало участь 246 жителів Романівки, з них 101 — загинув, 220 — за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями.
В центрі села встановлено пам'ятники: В. І. Леніну, воїнам, полеглим під час визволення Романівни від гітлерівців, воїнам-односельцям, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
В Романівці пройшли дитячі та юнацькі роки видатного українського радянського поета, вченого і громадського діяча, академіка АН СРСР та АН УРСР, двічі лауреата Державної премії СРСР і Ленінської премії М. Т. Рильського (1895—1964). На території школи в 1970 році М. Т. Рильському встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа ім. M. Т. Рильського, де 17 педагогів навчають 287 учнів, клуб на 250 місць, дві бібліотеки з фондом 14,5 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла, відділення зв'язку, 4 магазини, 2 їдальні.
З партійні організації (осередок створено 1919 року) об'єднують 37 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1922 року) — 92 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 68 трудівників відзначено орденами та медалями СРСР.
Село відоме з середини XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перше колективне господарство в селі — ТСОЗ організовано 1924 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боях за Батьківщину брало участь 246 жителів Романівки, з них 101 — загинув, 220 — за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями.
В центрі села встановлено пам'ятники: В. І. Леніну, воїнам, полеглим під час визволення Романівни від гітлерівців, воїнам-односельцям, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
В Романівці пройшли дитячі та юнацькі роки видатного українського радянського поета, вченого і громадського діяча, академіка АН СРСР та АН УРСР, двічі лауреата Державної премії СРСР і Ленінської премії М. Т. Рильського (1895—1964). На території школи в 1970 році М. Т. Рильському встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 7 октября 2013 г.
Село Почуйки, Попільнянський район
ПОЧУЙКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на березі річки Кам'янки (притока Росі), за 15 км на схід від районного центру та за 3 км від найближчої залізничної станції Чернявка. Дворів — 556. Населення — 1304 чоловіка.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна», за яким закріплено 2630,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2475,6 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є озима пшениця, цукрові буряки, картопля. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму.
В селі є середня школа, де 16 учителів навчають 196 учнів, будинок культури на 350 місць, бібліотека з фондом 15 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, дільничний пологовий будинок, амбулаторія, аптека, 2 дитячих ясел, поштове відділення, 4 магазини.
Партійна організація об'єднує 44 комуністів, комсомольська — 88 членів BЛKCM.
За самовіддану працю 110 трудівників Почуйків нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. орденом Леніна — колишнього голову колгоспу І. Г. Казмиренка, орденом Трудового Червоного Прапора — доярку М. А. Іванченко.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни боролося 297 жителів Почуйків, з них 289 — відзначено урядовими нагородами, 184 — полягли смертю хоробрих. На їх честь у 1967 році споруджено гранітний обеліск Слави.
На околицях Почуйків виявлено залишки поселення доби бронзи.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна», за яким закріплено 2630,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2475,6 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є озима пшениця, цукрові буряки, картопля. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму.
В селі є середня школа, де 16 учителів навчають 196 учнів, будинок культури на 350 місць, бібліотека з фондом 15 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, дільничний пологовий будинок, амбулаторія, аптека, 2 дитячих ясел, поштове відділення, 4 магазини.
Партійна організація об'єднує 44 комуністів, комсомольська — 88 членів BЛKCM.
За самовіддану працю 110 трудівників Почуйків нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. орденом Леніна — колишнього голову колгоспу І. Г. Казмиренка, орденом Трудового Червоного Прапора — доярку М. А. Іванченко.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни боролося 297 жителів Почуйків, з них 289 — відзначено урядовими нагородами, 184 — полягли смертю хоробрих. На їх честь у 1967 році споруджено гранітний обеліск Слави.
На околицях Почуйків виявлено залишки поселення доби бронзи.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
воскресенье, 6 октября 2013 г.
Село Паволоч, Попільнянський район
ПАВОЛОЧ — село, центр сільської Ради. Розташований на берегах річки Роставиці, за 13 км на південь від районного центру і залізничної станції Попільня. Дворів — 1068. Населення — 3062 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Соколів Брід. На території Паволочі розміщена центральна садиба колгоспу ім. Г. К. Орджонікідзе, за яким закріплено 6178,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5909 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. Тут діє перший в області індустріальний комплекс відгодівлі свиней. Колгосп має пилораму, автомайстерню, три столярні майстерні, три кузні.
Крім колгоспу, в Паволочі є галантерейна фабрика, держмлин з олійним і круп'яним цехами.
Працюють середня та восьмирічна школи, де 55 педагогів навчають 661 учня, будинок культури на 450 місць, два клуби, 6 бібліотек з фондом понад 30 тис. книг. При середній школі є кімната В. І. Леніна, а також кімнати трудової і бойової слави. Діють дільнична лікарня на 50 ліжок з рентгенологічним, зубопротезним кабінетами та кабінетом фізичних методів лікування, аптека, 2 дитячих ясел, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція на 100 номерів, майстерня побутового обслуговування, 9 магазинів, їдальня.
З партійні організації села (осередок створено 1919 року) об'єднують 82 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1921 року) — 192 членів ВЛКСМ.
За самовіддану працю 280 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, з них голову колгоспу Г. К. Щербака — орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», ланкову О. П. Куценко та комбайнера Г. X. Зіневича — орденом Трудового Червоного Прапора.
В XVI ст. Паволоч була вже значним населеним пунктом — містечком. Його жителі брали участь у селянсько-козацьких повстаннях 1591— 1593 pp. під проводом Криштофа Косинського, 1594—1596 pp. під керівництвом Северина Наливайка, великому селянському повстанні 1618 року. Історія Паволочі тісно пов'язана з визвольною війною українського народу 1648—1654 pp. В липні 1648 року сформовано Паволоцький полк; у 1648, 1649, 1653, 1655 роках тут бував Богдан Хмельницький. У першій половині XVIII ст. в районі Паволочі діяли гайдамацькі загони Гриви, Жили, Іваниці, Медведя, Харка.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Весною того ж року з жителів села було створено кінну сотню, яка увійшла до складу Червоного козацтва, очолюваного В. М. Примаковим. З березня 1919 року під Паволоччю відбувся запеклий бій Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка з петлюрівцями. На початку червня 1920 року Перша Кінна армія в районі села здійснила славнозвісний Житомирський прорив польського фронту.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь понад 500 жителів села, з них 412 — відзначено урядовими нагородами, 213 — віддало життя за Батьківщину.
1949 року споруджено 3 пам'ятники воїнам, що загинули під час визволення села від гітлерівців. У грудні 1968 року встановлено обеліск Слави на честь воїнів-односельців, які полягли смертю хоробрих в роки Великої Вітчизняної війни.
Поблизу Паволочі та Соколового Броду виявлено залишки поселення трипільської і 4 — черняхівської культур, а також 2 давньоруські городища.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Крім колгоспу, в Паволочі є галантерейна фабрика, держмлин з олійним і круп'яним цехами.
Працюють середня та восьмирічна школи, де 55 педагогів навчають 661 учня, будинок культури на 450 місць, два клуби, 6 бібліотек з фондом понад 30 тис. книг. При середній школі є кімната В. І. Леніна, а також кімнати трудової і бойової слави. Діють дільнична лікарня на 50 ліжок з рентгенологічним, зубопротезним кабінетами та кабінетом фізичних методів лікування, аптека, 2 дитячих ясел, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція на 100 номерів, майстерня побутового обслуговування, 9 магазинів, їдальня.
З партійні організації села (осередок створено 1919 року) об'єднують 82 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1921 року) — 192 членів ВЛКСМ.
За самовіддану працю 280 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, з них голову колгоспу Г. К. Щербака — орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», ланкову О. П. Куценко та комбайнера Г. X. Зіневича — орденом Трудового Червоного Прапора.
В XVI ст. Паволоч була вже значним населеним пунктом — містечком. Його жителі брали участь у селянсько-козацьких повстаннях 1591— 1593 pp. під проводом Криштофа Косинського, 1594—1596 pp. під керівництвом Северина Наливайка, великому селянському повстанні 1618 року. Історія Паволочі тісно пов'язана з визвольною війною українського народу 1648—1654 pp. В липні 1648 року сформовано Паволоцький полк; у 1648, 1649, 1653, 1655 роках тут бував Богдан Хмельницький. У першій половині XVIII ст. в районі Паволочі діяли гайдамацькі загони Гриви, Жили, Іваниці, Медведя, Харка.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Весною того ж року з жителів села було створено кінну сотню, яка увійшла до складу Червоного козацтва, очолюваного В. М. Примаковим. З березня 1919 року під Паволоччю відбувся запеклий бій Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка з петлюрівцями. На початку червня 1920 року Перша Кінна армія в районі села здійснила славнозвісний Житомирський прорив польського фронту.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь понад 500 жителів села, з них 412 — відзначено урядовими нагородами, 213 — віддало життя за Батьківщину.
1949 року споруджено 3 пам'ятники воїнам, що загинули під час визволення села від гітлерівців. У грудні 1968 року встановлено обеліск Слави на честь воїнів-односельців, які полягли смертю хоробрих в роки Великої Вітчизняної війни.
Поблизу Паволочі та Соколового Броду виявлено залишки поселення трипільської і 4 — черняхівської культур, а також 2 давньоруські городища.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
суббота, 5 октября 2013 г.
Село Парипси, Попільнянський район
ПАРИПСИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на березі річки Кам'янки (притока Росі), за 3 км на північний схід від районного центру та залізничної станції Попільня. Через село проходить автошлях Сквира — Житомир. Дворів — 564. Населення — 1537 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Перше травня», за яким закріплено 1991,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1669,7 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, цукрові буряки. Тваринництво м'ясо-молочного напряму. На базі колгоспу працює районна школа передового досвіду впровадження госпрозрахунку.
На території села — цегельний завод, районна інкубаторно-птахівнича станція.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 274 учнів, будинок культури із залом на 650 місць, бібліотека з фондом 10,5 тис. книг, медпункт, районна дитяча лікарня, дитячий садок, відділення зв'язку, 3 магазини.
Первинна партійна організація с. Парипсів об'єднує 43 комуністів, комсомольська — 78 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 64 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — ланкового механізованої ланки В. В. Волинця, бригадира тракторної бригади З. А. Токарчука, доярку Н. Г. Качинську; орденом Жовтневої Революції — завідуючу тваринницькою фермою О. М. Фесенко; орденом Трудового Червоного Прапора — вчителя О. П. Венгера, а голову колгоспу Я. А. Царенка, делегата 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників — орденами Леніна і Жовтневої Революції.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції парипські жителі в підрозділах Червоного козацтва билися проти німецьких окупантів і петлюрівців.
Під час Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками боролося 278 жителів села, з них 114 — загинуло, 239 — відзначено урядовими нагородами. В 1943 році, визволяючи від гітлерівців Парипси, поліг смертю хоробрих командир стрілецької роти М. Г. Калюжний, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В центрі села 1956 року на братській могилі споруджено пам'ятник полеглим воїнам-визволителям Парипсів, а 1967 року — обеліск Слави колишнім учням і педагогам, які загинули в боях з гітлерівцями.
1970 року на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрито пам'ятник вождеві.
Уродженцем села є кандидат історичних наук доцент М. М. Моторнюк.
Неподалік Парипсів виявлено могильник скіфського періоду.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села — цегельний завод, районна інкубаторно-птахівнича станція.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 274 учнів, будинок культури із залом на 650 місць, бібліотека з фондом 10,5 тис. книг, медпункт, районна дитяча лікарня, дитячий садок, відділення зв'язку, 3 магазини.
Первинна партійна організація с. Парипсів об'єднує 43 комуністів, комсомольська — 78 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 64 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — ланкового механізованої ланки В. В. Волинця, бригадира тракторної бригади З. А. Токарчука, доярку Н. Г. Качинську; орденом Жовтневої Революції — завідуючу тваринницькою фермою О. М. Фесенко; орденом Трудового Червоного Прапора — вчителя О. П. Венгера, а голову колгоспу Я. А. Царенка, делегата 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників — орденами Леніна і Жовтневої Революції.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції парипські жителі в підрозділах Червоного козацтва билися проти німецьких окупантів і петлюрівців.
Під час Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками боролося 278 жителів села, з них 114 — загинуло, 239 — відзначено урядовими нагородами. В 1943 році, визволяючи від гітлерівців Парипси, поліг смертю хоробрих командир стрілецької роти М. Г. Калюжний, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В центрі села 1956 року на братській могилі споруджено пам'ятник полеглим воїнам-визволителям Парипсів, а 1967 року — обеліск Слави колишнім учням і педагогам, які загинули в боях з гітлерівцями.
1970 року на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрито пам'ятник вождеві.
Уродженцем села є кандидат історичних наук доцент М. М. Моторнюк.
Неподалік Парипсів виявлено могильник скіфського періоду.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 4 октября 2013 г.
Село Новоселиця, Попільнянський район
НОВОСЕЛИЦЯ — село, центр сільської Ради. Розташована за 15 км на південний схід від районного центру та за 8 км від найближчої залізничної станції Чернявка. Дворів — 357. Населення — 1025 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Степове. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «50-річчя Жовтня», за яким закріплено 1539,8 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1465 га орної землі. У господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму. Колгосп має пилораму, цегельний завод.
Працюють восьмирічна школа, в якій 13 педагогів навчають близько 200 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 11,1 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1921 року) об'єднує 18 комуністів, комсомольська (виникла 1922 року) — 26 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 57 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу А. Д. Заволоку.
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1921 року створено сільськогосподарську комуну «Колосок».
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 155 жителів села, з них 146 — відзначено урядовими нагородами, 25 — полягло смертю хоробрих. їм, а також загиблим воїнам-визволителям Новоселиці 1948 року споруджено пам'ятник, а 1965 року — два обеліски лави. В 1943 році під час визволення села від ворога загинув Герой Радянського Союзу О. П. Павлюченко. На його честь у 1965 році відкрито пам'ятник.
В центрі Новоселиці 1970 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Новоселиця — батьківщина українського радянського мовознавця Г. А. Левченка (1901—1944).
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, в якій 13 педагогів навчають близько 200 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 11,1 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1921 року) об'єднує 18 комуністів, комсомольська (виникла 1922 року) — 26 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 57 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу А. Д. Заволоку.
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1921 року створено сільськогосподарську комуну «Колосок».
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 155 жителів села, з них 146 — відзначено урядовими нагородами, 25 — полягло смертю хоробрих. їм, а також загиблим воїнам-визволителям Новоселиці 1948 року споруджено пам'ятник, а 1965 року — два обеліски лави. В 1943 році під час визволення села від ворога загинув Герой Радянського Союзу О. П. Павлюченко. На його честь у 1965 році відкрито пам'ятник.
В центрі Новоселиці 1970 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Новоселиця — батьківщина українського радянського мовознавця Г. А. Левченка (1901—1944).
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
четверг, 3 октября 2013 г.
Село Єрчики, Попільнянський район
ЄРЧИКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на березі річки Унави, за 12 км на північний схід від районного центру Попільня та за 5 км від залізничної станції Чернявка. Дворів — 260. Населення — 611 чоловік. Сільраді підпорядковані села Велика Чернявка, Яблунівка. В Єрчиках розміщена центральна садиба колгоспу ім. М. В. Фрунзе, за яким закріплено 1645 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1543,9 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму. Колгосп має млин.
Працюють восьмирічна школа, де 13 учителів навчають 144 учнів, клуб, 2 бібліотеки з фондом 9,5 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 33 комуністи, комсомольська — 31 члена BЛKCM.
За сумлінну працю 61 трудівника села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1622 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У Великій Вітчизняній війні брало участь 167 жителів села, з них 84 — загинули. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 145 односельців відзначено урядовими нагородами. 1965 року в Єрчиках встановлено обеліск Слави воїнам-односельцям та воїнам-визволителям села, які віддали своє життя за Батьківщину.
Неподалік Єрчиків і Великої Чернявки розкопано 2 кургани скіфського періоду.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 13 учителів навчають 144 учнів, клуб, 2 бібліотеки з фондом 9,5 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 33 комуністи, комсомольська — 31 члена BЛKCM.
За сумлінну працю 61 трудівника села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1622 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У Великій Вітчизняній війні брало участь 167 жителів села, з них 84 — загинули. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 145 односельців відзначено урядовими нагородами. 1965 року в Єрчиках встановлено обеліск Слави воїнам-односельцям та воїнам-визволителям села, які віддали своє життя за Батьківщину.
Неподалік Єрчиків і Великої Чернявки розкопано 2 кургани скіфського періоду.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 2 октября 2013 г.
Село Андрушки, Попільнянський район
АНДРУШКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 14 км на південний захід від районного центру та залізничної станції Попільна. Через село проходить автошлях Попільня — Вчорайше. Дворів — 787. Населення — 2230 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Новопаволоцьке. На території Андрушків розміщений цукровий комбінат ім. О. Д. Цюрупи, до складу якого входить цукровий завод, споруджений у 1860 році, та бурякорадгосп з чотирма відділками. Радгосп спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків. Велику роль в економіці радгоспу відіграють зернові культури й тваринництво м'ясо-молочного напряму. За радгоспом закріплено 4347,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4069,7 га орної землі. Господарство має 2 пилорами.
В селі працюють середня школа, де 36 педагогів навчає 512 учнів, будинок культури із залом на 450 місць, клуб, 2 бібліотеки з фондом 20,5 тис. книг, лікарня (на 30 ліжок) з пологовим відділенням, аптека, 2 дитячі садки, а також телевізійне ательє, швейна майстерня побуткомбінату, поштове відділення, 10 магазинів, їдальня.
4 партійні організації об'єднують 142 комуністів, 2 комсомольські — 108 членів ВЛКСМ. Партосередок виник 1919 року, комсомольський — 1925 року.
За сумлінну працю 142 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — доярку радгоспу О. А. Сільверструк, орденом Жовтневої Революції — бригадира тракторної бригади Г. І. Сакевича, доярку О. В. Сироватко, слюсаря С. Д. Чернищука. 130 чоловік удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з 1683 року.
В період першої російської революції 1905—1907 рр. населення села брало участь у революційних подіях. 1906 року відбувся страйк робітників на цукрозаводі, який закінчився сутичкою з військами, викликаними для придушення страйку.
Радянську владу в Андрушках встановлено в грудні 1917 року. На І Всеукраїнському з'їзді Рад делегатом від робітників цукрозаводу був П. А. Стецюк. Він же працював першим головою сільської Ради.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь понад 700 уродженців села, з них 162 — загинули, 386 — за мужність і відвагу відзначені урядовими нагородами. Гвардії старшому лейтенанту М. Ф. Закутенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а генерал-майору А. Н. Вітруку — Героя Радянського Союзу і Народного Героя Югославії. В роки тимчасової окупації К. М. Дивонін, який влаштувався сторожем на Андрушківецькому цукрозаводі, створив бойові підпільні групи в Андрушках, Макарівці, Топорах, Шпиченцях. У квітні 1943 року створено Таращанський партизанський загін, командиром якого був житель села Л. В. Дорош. Загін налічував 149 чоловік і входив до Київського з'єднання.
1965 року в селі встановлено обеліск Слави воїнам-визволителям Андрушків і воїнам-односельцям, які віддали життя за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють середня школа, де 36 педагогів навчає 512 учнів, будинок культури із залом на 450 місць, клуб, 2 бібліотеки з фондом 20,5 тис. книг, лікарня (на 30 ліжок) з пологовим відділенням, аптека, 2 дитячі садки, а також телевізійне ательє, швейна майстерня побуткомбінату, поштове відділення, 10 магазинів, їдальня.
4 партійні організації об'єднують 142 комуністів, 2 комсомольські — 108 членів ВЛКСМ. Партосередок виник 1919 року, комсомольський — 1925 року.
За сумлінну працю 142 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — доярку радгоспу О. А. Сільверструк, орденом Жовтневої Революції — бригадира тракторної бригади Г. І. Сакевича, доярку О. В. Сироватко, слюсаря С. Д. Чернищука. 130 чоловік удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з 1683 року.
В період першої російської революції 1905—1907 рр. населення села брало участь у революційних подіях. 1906 року відбувся страйк робітників на цукрозаводі, який закінчився сутичкою з військами, викликаними для придушення страйку.
Радянську владу в Андрушках встановлено в грудні 1917 року. На І Всеукраїнському з'їзді Рад делегатом від робітників цукрозаводу був П. А. Стецюк. Він же працював першим головою сільської Ради.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь понад 700 уродженців села, з них 162 — загинули, 386 — за мужність і відвагу відзначені урядовими нагородами. Гвардії старшому лейтенанту М. Ф. Закутенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а генерал-майору А. Н. Вітруку — Героя Радянського Союзу і Народного Героя Югославії. В роки тимчасової окупації К. М. Дивонін, який влаштувався сторожем на Андрушківецькому цукрозаводі, створив бойові підпільні групи в Андрушках, Макарівці, Топорах, Шпиченцях. У квітні 1943 року створено Таращанський партизанський загін, командиром якого був житель села Л. В. Дорош. Загін налічував 149 чоловік і входив до Київського з'єднання.
1965 року в селі встановлено обеліск Слави воїнам-визволителям Андрушків і воїнам-односельцям, які віддали життя за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
вторник, 1 октября 2013 г.
Попільнянський район, Житомирська область
Площа району — 1,05 тис. кв. км. Населення — 51,1 тис. чоловік, з них сільського — 42,9 тис. (83,9 проц.) Середня густота населення — 48,6 чоловіка на кв. км. 2 селищним та 28 сільським Радам депутатів трудящих підпорядковано 49 населених пунктів. На території району — 81 партійна, 93 комсомольські, 111 профспілкових організацій. В економіці провідне місце належить сільському господарству. Тут — 31 колгосп, 3 радгоспи, 13 промислових підприємств. Населення обслуговують 56 медичних закладів. Мережа народної освіти налічує 45 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 15 середніх, 19 восьмирічних, 9 початкових, середню заочну школу і допоміжну восьмирічну школу-інтернат. Працюють музична школа, 2 будинки піонерів, 20 дитячих садків і ясел. Культурно-освітню роботу ведуть 19 будинків культури, 32 клуби, 82 бібліотеки. Є 44 стаціонарні кіноустановки, з них 32 широкоекранні. В населених пунктах району встановлено 11 пам'ятників В. І. Леніну, 112 обелісків вічної Слави та пам'ятників на братських могилах воїнам-визволителям і односельцям, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)