КОТЛЯРКА — село, центр сільської Ради. Розташована за 16 км на північний захід від районного центру та залізничної станції Попільня. Через село протікає річка Безименка, проходить автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 308. Населення — 800 чоловік. За колгоспом «Здобуток Жовтня», центральна садиба якого розміщена в селі, закріплено 1534,2 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1394,8 га орної землі. Провідними культурами є пшениця і цукрові буряки. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. Колгосп має цегельний завод, пилораму. Господарству присвоєно звання колгоспу високої культури землеробства.
На території села є восьмирічна школа, будинок культури на 400 місць, бібліотека з фондом 8 тис. книг, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 28 комуністів, комсомольська — 19 членів BЛKCM.
За сумлінну працю 40 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Серед них орденом Леніна нагороджено доярку О. М. Ткачук, ланкового механізованої ланки І. І. Верпахівського, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира рільничої бригади Б. М. Рудницького, бригадира тракторної бригади А. М. Коваля, агронома М. А. Сольського, комбайнера В. П. Шинкаренка.
Село відоме з XVIII століття.
1917 року в Котлярці відбувся масовий виступ селян проти поміщика. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1920 року в селі розташовувався штаб Першої Кінної армії.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь 150 жителів Котлярки, з них 63—нагороджені орденами й медалями, 82 — віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини.
1954 року встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села від ворога в роки Великої Вітчизняної війни.
Уродженцем села є P. Н. Оксенюк — кандидат історичних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Показаны сообщения с ярлыком населенні пункти Попільнянщини. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком населенні пункти Попільнянщини. Показать все сообщения
пятница, 25 октября 2013 г.
четверг, 24 октября 2013 г.
Село Білки, Попільнянський район
БІЛКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Ірпеня, за 21 км на північний схід від районного центру та за 5 км від залізничної станції Криве. Дворів — 301. Населення — 735 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Мохначка. На території Білок розміщена центральна садиба колгоспу «40-річчя Жовтня», за яким закріплено 1618,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1352,9 га орної землі і 28,6 га саду. Напрям господарства — зерново-тваринницький. Серед технічних культур значне місце посідає цукровий буряк.
В селі працюють восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека з фондом 9 тис. книг, медпункт, сезонні дитячі ясла, магазин, будинок побуту.
Первинна партійна організація с. Білок об'єднує 23 комуністів, комсомольська — 11 членів ВЛКСМ.
За високі показники в праці 33 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з XIV століття.
1905 року в Білках відбулися масові виступи селян, які були придушені збройною силою.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1926 року засновано два ТСОЗи — «Нива» і «Серп», які згодом об'єдналися у колгосп «Плугатар».
238 жителів села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 124 — загинули в боях з ворогом, 36 — відзначено орденами і медалями.
1968 року в Білках встановлено пам'ятники на честь загиблих воїнів-односельців та воїнів, що визволяли село, в т. ч. пам'ятник Герою Радянського Союзу А. М. Птицину, який поліг під час визволення села від німецько-фашистських загарбників.
Уродженцями Білок є доктор сільськогосподарських наук професор Д. Я. Василенко, лауреат Державної премії К. О. Литвинчук, Герой Соціалістичної Праці М. І. Сарана, кандидат військових наук, полковник В. І. Бойко, кандидат біологічних наук М. К. Литвинчук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека з фондом 9 тис. книг, медпункт, сезонні дитячі ясла, магазин, будинок побуту.
Первинна партійна організація с. Білок об'єднує 23 комуністів, комсомольська — 11 членів ВЛКСМ.
За високі показники в праці 33 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з XIV століття.
1905 року в Білках відбулися масові виступи селян, які були придушені збройною силою.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1926 року засновано два ТСОЗи — «Нива» і «Серп», які згодом об'єдналися у колгосп «Плугатар».
238 жителів села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 124 — загинули в боях з ворогом, 36 — відзначено орденами і медалями.
1968 року в Білках встановлено пам'ятники на честь загиблих воїнів-односельців та воїнів, що визволяли село, в т. ч. пам'ятник Герою Радянського Союзу А. М. Птицину, який поліг під час визволення села від німецько-фашистських загарбників.
Уродженцями Білок є доктор сільськогосподарських наук професор Д. Я. Василенко, лауреат Державної премії К. О. Литвинчук, Герой Соціалістичної Праці М. І. Сарана, кандидат військових наук, полковник В. І. Бойко, кандидат біологічних наук М. К. Литвинчук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 23 октября 2013 г.
Село Голуб'ятин, Попільнянський район
ГОЛУБ'ЯТИН — село, центр сільської Ради. Розташований за 15 км на південь від районного центру та залізничної станції Попільня і за З км від автошляху Житомир — Сквира. Через село протікає річка Роставиця (притока Росі). Дворів — 400. Населення — 1047 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким закріплено 1943,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1834,8 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
На території села є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 200 учнів, клуб, дві бібліотеки з фондом 12,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, сезонні дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 22 комуністів, 2 комсомольські — 42 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства 230 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. ланкову Г. Я. Голійчук нагороджено орденом Жовтневої Революції, доярку А. Ю. Осипчук — орденом Трудового Червоного Прапора, 42 чоловіка — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Понад 200 жителів Голуб'ятина брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 90 — удостоєні орденів й медалей. В липні 1941 року на підступах до села запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками вели воїни 94-го прикордонного загону. На місці бою 1963 року встановлено обеліск, у школі обладнано кімнату бойової слави. В день 25-річчя перемоги над гітлерівцями 169 воїнам-односельцям, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини, споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 200 учнів, клуб, дві бібліотеки з фондом 12,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, сезонні дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 22 комуністів, 2 комсомольські — 42 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства 230 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. ланкову Г. Я. Голійчук нагороджено орденом Жовтневої Революції, доярку А. Ю. Осипчук — орденом Трудового Червоного Прапора, 42 чоловіка — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Понад 200 жителів Голуб'ятина брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 90 — удостоєні орденів й медалей. В липні 1941 року на підступах до села запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками вели воїни 94-го прикордонного загону. На місці бою 1963 року встановлено обеліск, у школі обладнано кімнату бойової слави. В день 25-річчя перемоги над гітлерівцями 169 воїнам-односельцям, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини, споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
воскресенье, 20 октября 2013 г.
Село Липки, Попільнянський район
ЛИПКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 20 км на північний захід від районного центру та за 2 від найближчої залізничної станції Скочище. Дворів — 458. Населення — 1231 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Бухалівщина. На території Липок розміщена центральна садиба колгоспу «Прогрес», за яким закріплено 2591,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2327,1 га орної землі, 28 га саду. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, тваринництво м'ясо-молочного напряму. В колгоспі е пилорама.
В селі міститься відділення Корнинського цукрокомбінату, яке спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків.
Працюють середня школа, в якій 19 педагогів навчають 284 учнів, два клуби, бібліотека з фондом 12,7 тис. книг, медичний пункт, пологовий будинок, дитячі ясла та садок.
1925 року в селі створено партійну та комсомольську організації. Нині парторганізація об'єднує 25 комуністів, 2 комсомольські — 110 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 58 трудівників села.
Село відоме з XVII століття.
У роки першої російської революції в Липках під впливом соціал-демократичних організацій, що діяли тоді на Корнинському та Ходорківському цукрових заводах, відбувся селянський виступ, для придушення якого було викликано роту солдат. За участь у виступі велику групу селян засудили до тюремного ув'язнення.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боровся 281 житель села, з них — 140 загинуло, 153 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами, а В. Г. Яковенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З листопада 1941 року по грудень 1942 року в селі діяла підпільна патріотична група, яку певний час очолював український радянський поет уродженець села M. І. Шпак (справжнє прізвище — Шпаківський. 1909—1942), закатований 19 червня 1942 року гітлерівцями.
В Липках 1967 року споруджено обеліск Слави на честь загиблих воїнів-односельців і воїнів-визволителів села від фашистів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі міститься відділення Корнинського цукрокомбінату, яке спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків.
Працюють середня школа, в якій 19 педагогів навчають 284 учнів, два клуби, бібліотека з фондом 12,7 тис. книг, медичний пункт, пологовий будинок, дитячі ясла та садок.
1925 року в селі створено партійну та комсомольську організації. Нині парторганізація об'єднує 25 комуністів, 2 комсомольські — 110 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 58 трудівників села.
Село відоме з XVII століття.
У роки першої російської революції в Липках під впливом соціал-демократичних організацій, що діяли тоді на Корнинському та Ходорківському цукрових заводах, відбувся селянський виступ, для придушення якого було викликано роту солдат. За участь у виступі велику групу селян засудили до тюремного ув'язнення.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боровся 281 житель села, з них — 140 загинуло, 153 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами, а В. Г. Яковенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З листопада 1941 року по грудень 1942 року в селі діяла підпільна патріотична група, яку певний час очолював український радянський поет уродженець села M. І. Шпак (справжнє прізвище — Шпаківський. 1909—1942), закатований 19 червня 1942 року гітлерівцями.
В Липках 1967 року споруджено обеліск Слави на честь загиблих воїнів-односельців і воїнів-визволителів села від фашистів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 16 октября 2013 г.
Село Великі Лісівці, Попільнянський район
ВЕЛИКІ ЛІСІВЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Унави, за 8 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Попільня. Поблизу села проходить автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 267. Населення — 729 чоловік. У селі розміщена центральна садиба колгоспу «Прапор Леніна», за яким закріплено 1247,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1194,8 га орної землі, 26 га саду, 13 га лісу, 5 га водоймищ. У господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має цегельний завод, пилораму.
На території села є восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 154 учнів, будинок культури на 300 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 12 тис. примірників, медичний пункт, сезонні дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 25 комуністів, комсомольська — 13 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 35 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 145 жителів села, з них 80 — нагороджено орденами й медалями, 83 — полягли смертю хоробрих.
У Великих Лісівцях споруджено пам'ятник воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців, а 1967-го — відкрито обеліск Слави на честь воїнів-односельців, полеглих у роки Великої Вітчизняної та радянсько-фінляндської воєн.
Із села вийшли К. І. Пазирук — доктор технічних наук, А. К. Бойко — кандидат біологічних наук, В. К. Бойко — кандидат медичних наук, Ю. П. Космач — кандидат технічних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села є восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 154 учнів, будинок культури на 300 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 12 тис. примірників, медичний пункт, сезонні дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 25 комуністів, комсомольська — 13 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 35 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 145 жителів села, з них 80 — нагороджено орденами й медалями, 83 — полягли смертю хоробрих.
У Великих Лісівцях споруджено пам'ятник воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців, а 1967-го — відкрито обеліск Слави на честь воїнів-односельців, полеглих у роки Великої Вітчизняної та радянсько-фінляндської воєн.
Із села вийшли К. І. Пазирук — доктор технічних наук, А. К. Бойко — кандидат біологічних наук, В. К. Бойко — кандидат медичних наук, Ю. П. Космач — кандидат технічних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
четверг, 10 октября 2013 г.
Село Сокільча, Попільнянський район
СОКІЛЬЧА — село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Унави, за 12 км на північний захід від районного центру та залізничної станції Попільня. Поблизу села проходить автошлях Сіквира — Житомир. Дворів — 338. Населення — 978 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Маркова Волиця. За колгоспом ім. С. М. Кірова, центральна садиба якого розміщена в Сокільчі, закріплено 2683,7 га землі, в т. ч. орної — 2435,5 га, саду — 31 га, пасовищ — 36 га, лісу — 15 га, водоймищ — 40 га. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, ячмінь, цукрові буряки, горох, кукурудза. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму.
В селі працюють середня школа, де 17 педагогів навчають 201 учня, будинок культури на 450 місць, бібліотека з фондом 9,7 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла і садок, відділення зв'язку, АТС, 5 магазинів.
Дві партійні організації об'єднують 35 комуністів, дві комсомольські — 80 членів ВЛКСМ. Партійний осередок на селі створено 1921-го, комсомольський — 1922 року.
За успіхи в праці нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу 57 трудівників села.
Село відоме з 1471 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
1918 року під час німецької окупації в селі був створений партизанський загін на чолі з більшовиком О. К. Попелюхою, який вів боротьбу проти іноземних інтервентів та контрреволюційних банд. 7 листопада 1920 року в Сокільчі створено комуну «Чайка».
Під час Великої Вітчизняної, війни на фронтах і в тилу ворога відстоювали свободу і незалежність Батьківщини 250 сокільчанців, з них 106 загинуло, 130 — відзначено урядовими нагородами. В Марковій Волиці живе повний кавалер ордена Слави А. С. Павлинчук.
1927 року жителі Сокільчі спорудили пам'ятник активному учаснику громадянської війни О. К. Попелюсі, а 1952 року — воїнам-односельцям і воїнам-визволителям села, які полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють середня школа, де 17 педагогів навчають 201 учня, будинок культури на 450 місць, бібліотека з фондом 9,7 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла і садок, відділення зв'язку, АТС, 5 магазинів.
Дві партійні організації об'єднують 35 комуністів, дві комсомольські — 80 членів ВЛКСМ. Партійний осередок на селі створено 1921-го, комсомольський — 1922 року.
За успіхи в праці нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу 57 трудівників села.
Село відоме з 1471 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
1918 року під час німецької окупації в селі був створений партизанський загін на чолі з більшовиком О. К. Попелюхою, який вів боротьбу проти іноземних інтервентів та контрреволюційних банд. 7 листопада 1920 року в Сокільчі створено комуну «Чайка».
Під час Великої Вітчизняної, війни на фронтах і в тилу ворога відстоювали свободу і незалежність Батьківщини 250 сокільчанців, з них 106 загинуло, 130 — відзначено урядовими нагородами. В Марковій Волиці живе повний кавалер ордена Слави А. С. Павлинчук.
1927 року жителі Сокільчі спорудили пам'ятник активному учаснику громадянської війни О. К. Попелюсі, а 1952 року — воїнам-односельцям і воїнам-визволителям села, які полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Саверці, Попільнянський район
САВЕРЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Кам'янки, за 10 км на південний схід від районного центру та за 5 км від найближчої однойменної залізничної станції — платформи. Дворів — 381. Населення — 1156 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Піски. В Саверцях розміщена центральна садиба колгоспу «Будівник комунізму», за яким закріплено 1648 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1463 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, пилораму, ремонтну майстерню, кузню. 1972 року колгоспу присвоєно звання господарства високої культури землеробства.
Працюють восьмирічна школа, де 15 педагогів навчають 214 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, автоматична телефонна станція, магазин.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 64 членів ВЛКСМ. Партійна і комсомольська організації села створені в 1922 році.
За успіхи в праці 81 трудівника села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — колишнього директора Попільпянської МТС Ф. С. Бернатовича, голову виконкому сільради, депутата Верховної Ради УРСР 8-го скликання О. А. Олексієнко, ланкову колгоспу Н. Н. Пукас, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкову городньої бригади Н. Г. Бойко, голову правління колгоспу А. П. Іванчука, доярку колгоспу А. В. Раус.
Село відоме з 1585 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 15 березня 1921 року в селі створено комуну «Життя».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося понад 200 жителів села, з них 70 — відзначено орденами й медалями, 106 — загинули смертю хоробрих. їм у 1968 році встановлено пам'ятник. Крім того, 1953 року споруджено пам'ятники 29 воїнам, у т. ч. Герою Радянського Союзу Б. С. Семенову, які віддали своє життя під час визволення села від гітлерівських окупантів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 15 педагогів навчають 214 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, автоматична телефонна станція, магазин.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 64 членів ВЛКСМ. Партійна і комсомольська організації села створені в 1922 році.
За успіхи в праці 81 трудівника села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — колишнього директора Попільпянської МТС Ф. С. Бернатовича, голову виконкому сільради, депутата Верховної Ради УРСР 8-го скликання О. А. Олексієнко, ланкову колгоспу Н. Н. Пукас, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкову городньої бригади Н. Г. Бойко, голову правління колгоспу А. П. Іванчука, доярку колгоспу А. В. Раус.
Село відоме з 1585 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 15 березня 1921 року в селі створено комуну «Життя».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося понад 200 жителів села, з них 70 — відзначено орденами й медалями, 106 — загинули смертю хоробрих. їм у 1968 році встановлено пам'ятник. Крім того, 1953 року споруджено пам'ятники 29 воїнам, у т. ч. Герою Радянського Союзу Б. С. Семенову, які віддали своє життя під час визволення села від гітлерівських окупантів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
суббота, 5 октября 2013 г.
Село Парипси, Попільнянський район
ПАРИПСИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на березі річки Кам'янки (притока Росі), за 3 км на північний схід від районного центру та залізничної станції Попільня. Через село проходить автошлях Сквира — Житомир. Дворів — 564. Населення — 1537 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Перше травня», за яким закріплено 1991,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1669,7 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, цукрові буряки. Тваринництво м'ясо-молочного напряму. На базі колгоспу працює районна школа передового досвіду впровадження госпрозрахунку.
На території села — цегельний завод, районна інкубаторно-птахівнича станція.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 274 учнів, будинок культури із залом на 650 місць, бібліотека з фондом 10,5 тис. книг, медпункт, районна дитяча лікарня, дитячий садок, відділення зв'язку, 3 магазини.
Первинна партійна організація с. Парипсів об'єднує 43 комуністів, комсомольська — 78 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 64 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — ланкового механізованої ланки В. В. Волинця, бригадира тракторної бригади З. А. Токарчука, доярку Н. Г. Качинську; орденом Жовтневої Революції — завідуючу тваринницькою фермою О. М. Фесенко; орденом Трудового Червоного Прапора — вчителя О. П. Венгера, а голову колгоспу Я. А. Царенка, делегата 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників — орденами Леніна і Жовтневої Революції.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції парипські жителі в підрозділах Червоного козацтва билися проти німецьких окупантів і петлюрівців.
Під час Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками боролося 278 жителів села, з них 114 — загинуло, 239 — відзначено урядовими нагородами. В 1943 році, визволяючи від гітлерівців Парипси, поліг смертю хоробрих командир стрілецької роти М. Г. Калюжний, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В центрі села 1956 року на братській могилі споруджено пам'ятник полеглим воїнам-визволителям Парипсів, а 1967 року — обеліск Слави колишнім учням і педагогам, які загинули в боях з гітлерівцями.
1970 року на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрито пам'ятник вождеві.
Уродженцем села є кандидат історичних наук доцент М. М. Моторнюк.
Неподалік Парипсів виявлено могильник скіфського періоду.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села — цегельний завод, районна інкубаторно-птахівнича станція.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 274 учнів, будинок культури із залом на 650 місць, бібліотека з фондом 10,5 тис. книг, медпункт, районна дитяча лікарня, дитячий садок, відділення зв'язку, 3 магазини.
Первинна партійна організація с. Парипсів об'єднує 43 комуністів, комсомольська — 78 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 64 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — ланкового механізованої ланки В. В. Волинця, бригадира тракторної бригади З. А. Токарчука, доярку Н. Г. Качинську; орденом Жовтневої Революції — завідуючу тваринницькою фермою О. М. Фесенко; орденом Трудового Червоного Прапора — вчителя О. П. Венгера, а голову колгоспу Я. А. Царенка, делегата 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників — орденами Леніна і Жовтневої Революції.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції парипські жителі в підрозділах Червоного козацтва билися проти німецьких окупантів і петлюрівців.
Під час Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками боролося 278 жителів села, з них 114 — загинуло, 239 — відзначено урядовими нагородами. В 1943 році, визволяючи від гітлерівців Парипси, поліг смертю хоробрих командир стрілецької роти М. Г. Калюжний, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В центрі села 1956 року на братській могилі споруджено пам'ятник полеглим воїнам-визволителям Парипсів, а 1967 року — обеліск Слави колишнім учням і педагогам, які загинули в боях з гітлерівцями.
1970 року на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрито пам'ятник вождеві.
Уродженцем села є кандидат історичних наук доцент М. М. Моторнюк.
Неподалік Парипсів виявлено могильник скіфського періоду.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 4 октября 2013 г.
Село Новоселиця, Попільнянський район
НОВОСЕЛИЦЯ — село, центр сільської Ради. Розташована за 15 км на південний схід від районного центру та за 8 км від найближчої залізничної станції Чернявка. Дворів — 357. Населення — 1025 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Степове. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «50-річчя Жовтня», за яким закріплено 1539,8 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1465 га орної землі. У господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму. Колгосп має пилораму, цегельний завод.
Працюють восьмирічна школа, в якій 13 педагогів навчають близько 200 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 11,1 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1921 року) об'єднує 18 комуністів, комсомольська (виникла 1922 року) — 26 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 57 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу А. Д. Заволоку.
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1921 року створено сільськогосподарську комуну «Колосок».
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 155 жителів села, з них 146 — відзначено урядовими нагородами, 25 — полягло смертю хоробрих. їм, а також загиблим воїнам-визволителям Новоселиці 1948 року споруджено пам'ятник, а 1965 року — два обеліски лави. В 1943 році під час визволення села від ворога загинув Герой Радянського Союзу О. П. Павлюченко. На його честь у 1965 році відкрито пам'ятник.
В центрі Новоселиці 1970 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Новоселиця — батьківщина українського радянського мовознавця Г. А. Левченка (1901—1944).
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, в якій 13 педагогів навчають близько 200 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 11,1 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1921 року) об'єднує 18 комуністів, комсомольська (виникла 1922 року) — 26 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 57 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу А. Д. Заволоку.
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1921 року створено сільськогосподарську комуну «Колосок».
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 155 жителів села, з них 146 — відзначено урядовими нагородами, 25 — полягло смертю хоробрих. їм, а також загиблим воїнам-визволителям Новоселиці 1948 року споруджено пам'ятник, а 1965 року — два обеліски лави. В 1943 році під час визволення села від ворога загинув Герой Радянського Союзу О. П. Павлюченко. На його честь у 1965 році відкрито пам'ятник.
В центрі Новоселиці 1970 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Новоселиця — батьківщина українського радянського мовознавця Г. А. Левченка (1901—1944).
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 2 октября 2013 г.
Село Андрушки, Попільнянський район
АНДРУШКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 14 км на південний захід від районного центру та залізничної станції Попільна. Через село проходить автошлях Попільня — Вчорайше. Дворів — 787. Населення — 2230 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Новопаволоцьке. На території Андрушків розміщений цукровий комбінат ім. О. Д. Цюрупи, до складу якого входить цукровий завод, споруджений у 1860 році, та бурякорадгосп з чотирма відділками. Радгосп спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків. Велику роль в економіці радгоспу відіграють зернові культури й тваринництво м'ясо-молочного напряму. За радгоспом закріплено 4347,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4069,7 га орної землі. Господарство має 2 пилорами.
В селі працюють середня школа, де 36 педагогів навчає 512 учнів, будинок культури із залом на 450 місць, клуб, 2 бібліотеки з фондом 20,5 тис. книг, лікарня (на 30 ліжок) з пологовим відділенням, аптека, 2 дитячі садки, а також телевізійне ательє, швейна майстерня побуткомбінату, поштове відділення, 10 магазинів, їдальня.
4 партійні організації об'єднують 142 комуністів, 2 комсомольські — 108 членів ВЛКСМ. Партосередок виник 1919 року, комсомольський — 1925 року.
За сумлінну працю 142 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — доярку радгоспу О. А. Сільверструк, орденом Жовтневої Революції — бригадира тракторної бригади Г. І. Сакевича, доярку О. В. Сироватко, слюсаря С. Д. Чернищука. 130 чоловік удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з 1683 року.
В період першої російської революції 1905—1907 рр. населення села брало участь у революційних подіях. 1906 року відбувся страйк робітників на цукрозаводі, який закінчився сутичкою з військами, викликаними для придушення страйку.
Радянську владу в Андрушках встановлено в грудні 1917 року. На І Всеукраїнському з'їзді Рад делегатом від робітників цукрозаводу був П. А. Стецюк. Він же працював першим головою сільської Ради.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь понад 700 уродженців села, з них 162 — загинули, 386 — за мужність і відвагу відзначені урядовими нагородами. Гвардії старшому лейтенанту М. Ф. Закутенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а генерал-майору А. Н. Вітруку — Героя Радянського Союзу і Народного Героя Югославії. В роки тимчасової окупації К. М. Дивонін, який влаштувався сторожем на Андрушківецькому цукрозаводі, створив бойові підпільні групи в Андрушках, Макарівці, Топорах, Шпиченцях. У квітні 1943 року створено Таращанський партизанський загін, командиром якого був житель села Л. В. Дорош. Загін налічував 149 чоловік і входив до Київського з'єднання.
1965 року в селі встановлено обеліск Слави воїнам-визволителям Андрушків і воїнам-односельцям, які віддали життя за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють середня школа, де 36 педагогів навчає 512 учнів, будинок культури із залом на 450 місць, клуб, 2 бібліотеки з фондом 20,5 тис. книг, лікарня (на 30 ліжок) з пологовим відділенням, аптека, 2 дитячі садки, а також телевізійне ательє, швейна майстерня побуткомбінату, поштове відділення, 10 магазинів, їдальня.
4 партійні організації об'єднують 142 комуністів, 2 комсомольські — 108 членів ВЛКСМ. Партосередок виник 1919 року, комсомольський — 1925 року.
За сумлінну працю 142 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — доярку радгоспу О. А. Сільверструк, орденом Жовтневої Революції — бригадира тракторної бригади Г. І. Сакевича, доярку О. В. Сироватко, слюсаря С. Д. Чернищука. 130 чоловік удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з 1683 року.
В період першої російської революції 1905—1907 рр. населення села брало участь у революційних подіях. 1906 року відбувся страйк робітників на цукрозаводі, який закінчився сутичкою з військами, викликаними для придушення страйку.
Радянську владу в Андрушках встановлено в грудні 1917 року. На І Всеукраїнському з'їзді Рад делегатом від робітників цукрозаводу був П. А. Стецюк. Він же працював першим головою сільської Ради.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь понад 700 уродженців села, з них 162 — загинули, 386 — за мужність і відвагу відзначені урядовими нагородами. Гвардії старшому лейтенанту М. Ф. Закутенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а генерал-майору А. Н. Вітруку — Героя Радянського Союзу і Народного Героя Югославії. В роки тимчасової окупації К. М. Дивонін, який влаштувався сторожем на Андрушківецькому цукрозаводі, створив бойові підпільні групи в Андрушках, Макарівці, Топорах, Шпиченцях. У квітні 1943 року створено Таращанський партизанський загін, командиром якого був житель села Л. В. Дорош. Загін налічував 149 чоловік і входив до Київського з'єднання.
1965 року в селі встановлено обеліск Слави воїнам-визволителям Андрушків і воїнам-односельцям, які віддали життя за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)