ХАРЛІЇВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Кам'янці (притока Росі), за 10 км на захід від районного центру та за 2 км від однойменної залізничної станції. Дворів — 478. Населення — 1276 чоловік. За колгоспом «Комуніст України» закріплено 3379,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3209,4 га орної землі. Провідними культурами є пшениця, цукрові буряки. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. В господарстві є пилорама.
Працюють середня школа, в якій 18 учителів навчають 249 учнів, клуб на 250 місць, бібліотека з фондом 17. тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1926 року) об'єднує 43 комуністів, комсомольська (виникла 1923 року) — 65 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в праці 67 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу В. М. Горкуценка.
Село відоме з 1605 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1922 року в Харліївці створено сільськогосподарську артіль «Руль».
У боях проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь понад 500 жителів села, з них 108 — віддало життя за щастя і свободу Батьківщини, 255 — відзначено орденами й медалями, а В. О. Прокопенко став повним кавалером ордена Слави.
На честь воїнів-односельців та воїнів-визволителів Харліївки, які полягли смертю хоробрих у боротьбі з гітлерівцями, 1959 року в селі споруджено обеліск Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Показаны сообщения с ярлыком історія сіл Попільнянщини. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком історія сіл Попільнянщини. Показать все сообщения
вторник, 22 октября 2013 г.
воскресенье, 20 октября 2013 г.
Село Макарівка, Попільнянський район
МАКАРІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на берегах річки Паволочанки (притока Роставиці), за 16 км на південний захід від районного центру. До найближчої залізничної станції Бровки — 10 км. Дворів — 568. Населення — 1660 чоловік. В селі містяться відділок бурякорадгоспу ім. О. Д. Цюрупи, центральна садиба якого — в Андрушках. Відділок спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків. Важлива роль у господарстві належить також зерновим культурам та тваринництву м'ясо-молочного напряму.
Працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, а також побутовий комбінат.
Партійна організація відділку радгоспу об'єднує 24 комуністів, комсомольська — 37 членів ВЛКСМ.
За трудові досягнення 39 чоловік відзначено орденами й медалями СРСР, а доярку О. І. Унт нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1700 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 306 жителів Макарівки, з них 169—полягло смертю хоробрих,. 137 — нагороджено орденами й медалями.
В центрі Макарівки встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села і три меморіальні плити, на яких викарбувані імена односельців, що віддали своє життя за Батьківщину.
Уродженцем Макарівки є Герой Соціалістичної Праці Ф. С. Коломієць.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, а також побутовий комбінат.
Партійна організація відділку радгоспу об'єднує 24 комуністів, комсомольська — 37 членів ВЛКСМ.
За трудові досягнення 39 чоловік відзначено орденами й медалями СРСР, а доярку О. І. Унт нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1700 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 306 жителів Макарівки, з них 169—полягло смертю хоробрих,. 137 — нагороджено орденами й медалями.
В центрі Макарівки встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села і три меморіальні плити, на яких викарбувані імена односельців, що віддали своє життя за Батьківщину.
Уродженцем Макарівки є Герой Соціалістичної Праці Ф. С. Коломієць.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 14 октября 2013 г.
Село Сущанка, Попільнянський район
СУЩАНКА — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Ірпеня, за 30 км на північний схід від районного центру та за 9 км від найближчої залізничної станції Волиці. Дворів — 311. Населення — 793 чоловіка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Світанок», за яким закріплено 1651,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1429 орної землі. Господарство спеціалізується на виробництві продукції птахівництва та молока.
Працюють восьмирічна і початкова школи, в яких 12 учителів навчають 122 учнів, будинок культури на 220 місць, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла.
Партійна організація об'єднує 27 комуністів, комсомольська — 23 членів BЛKCM.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 26 трудівників села, з них садовника M. M. Сича — орденом Леніна, голову колгоспу С. В. Мужа — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь 199 жителів села, з них 96 — за мужність і відвагу відзначено нагородами, 103 — полягли смертю хоробрих. їм, а також воїнам-визволителям Сущанки в 1949, 1951 і 1953 роках встановлено три обеліски Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна і початкова школи, в яких 12 учителів навчають 122 учнів, будинок культури на 220 місць, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла.
Партійна організація об'єднує 27 комуністів, комсомольська — 23 членів BЛKCM.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 26 трудівників села, з них садовника M. M. Сича — орденом Леніна, голову колгоспу С. В. Мужа — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь 199 жителів села, з них 96 — за мужність і відвагу відзначено нагородами, 103 — полягли смертю хоробрих. їм, а також воїнам-визволителям Сущанки в 1949, 1951 і 1953 роках встановлено три обеліски Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 11 октября 2013 г.
Село Ставище, Попільнянський район
СТАВИЩЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване на річці Кам'янці (притока Росі), за 18 км на схід від районного центру та за 3 км від найближчої залізничної станції Кожанка. Дворів — 565. Населення — 290 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Дехтярка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу ім. Г. І. Петровського, за яким закріплено 1730,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1500,7 га орної землі, 35 га саду, 117 га водоймищ — ставків. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
Працюють середня школа, в якій 15 учителів навчають 217 учнів, будинок культури на 360 місць, бібліотека з фондом 12 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, поштове відділення, сільмаг, книжковий кіоск, майстерня індпошиву.
Партійна організація села (створена 1926 року) об'єднує 28 комуністів, комсомольська (виникла 1927 року) — 68 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства та культури 60 трудівників села нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Село відоме з 1618 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 430 жителів села, з них 182 — відзначено орденами й медалями, 196 — полягло смертю хоробрих. їм та воїнам-визволителям Ставища 1966 року споруджено пам'ятник та обеліск Слави.
В центрі села 1969 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа, в якій 15 учителів навчають 217 учнів, будинок культури на 360 місць, бібліотека з фондом 12 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, поштове відділення, сільмаг, книжковий кіоск, майстерня індпошиву.
Партійна організація села (створена 1926 року) об'єднує 28 комуністів, комсомольська (виникла 1927 року) — 68 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства та культури 60 трудівників села нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Село відоме з 1618 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 430 жителів села, з них 182 — відзначено орденами й медалями, 196 — полягло смертю хоробрих. їм та воїнам-визволителям Ставища 1966 року споруджено пам'ятник та обеліск Слави.
В центрі села 1969 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 7 октября 2013 г.
Село Почуйки, Попільнянський район
ПОЧУЙКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на березі річки Кам'янки (притока Росі), за 15 км на схід від районного центру та за 3 км від найближчої залізничної станції Чернявка. Дворів — 556. Населення — 1304 чоловіка.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна», за яким закріплено 2630,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2475,6 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є озима пшениця, цукрові буряки, картопля. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму.
В селі є середня школа, де 16 учителів навчають 196 учнів, будинок культури на 350 місць, бібліотека з фондом 15 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, дільничний пологовий будинок, амбулаторія, аптека, 2 дитячих ясел, поштове відділення, 4 магазини.
Партійна організація об'єднує 44 комуністів, комсомольська — 88 членів BЛKCM.
За самовіддану працю 110 трудівників Почуйків нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. орденом Леніна — колишнього голову колгоспу І. Г. Казмиренка, орденом Трудового Червоного Прапора — доярку М. А. Іванченко.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни боролося 297 жителів Почуйків, з них 289 — відзначено урядовими нагородами, 184 — полягли смертю хоробрих. На їх честь у 1967 році споруджено гранітний обеліск Слави.
На околицях Почуйків виявлено залишки поселення доби бронзи.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна», за яким закріплено 2630,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2475,6 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є озима пшениця, цукрові буряки, картопля. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму.
В селі є середня школа, де 16 учителів навчають 196 учнів, будинок культури на 350 місць, бібліотека з фондом 15 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, дільничний пологовий будинок, амбулаторія, аптека, 2 дитячих ясел, поштове відділення, 4 магазини.
Партійна організація об'єднує 44 комуністів, комсомольська — 88 членів BЛKCM.
За самовіддану працю 110 трудівників Почуйків нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. орденом Леніна — колишнього голову колгоспу І. Г. Казмиренка, орденом Трудового Червоного Прапора — доярку М. А. Іванченко.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни боролося 297 жителів Почуйків, з них 289 — відзначено урядовими нагородами, 184 — полягли смертю хоробрих. На їх честь у 1967 році споруджено гранітний обеліск Слави.
На околицях Почуйків виявлено залишки поселення доби бронзи.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
воскресенье, 6 октября 2013 г.
Село Паволоч, Попільнянський район
ПАВОЛОЧ — село, центр сільської Ради. Розташований на берегах річки Роставиці, за 13 км на південь від районного центру і залізничної станції Попільня. Дворів — 1068. Населення — 3062 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Соколів Брід. На території Паволочі розміщена центральна садиба колгоспу ім. Г. К. Орджонікідзе, за яким закріплено 6178,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5909 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. Тут діє перший в області індустріальний комплекс відгодівлі свиней. Колгосп має пилораму, автомайстерню, три столярні майстерні, три кузні.
Крім колгоспу, в Паволочі є галантерейна фабрика, держмлин з олійним і круп'яним цехами.
Працюють середня та восьмирічна школи, де 55 педагогів навчають 661 учня, будинок культури на 450 місць, два клуби, 6 бібліотек з фондом понад 30 тис. книг. При середній школі є кімната В. І. Леніна, а також кімнати трудової і бойової слави. Діють дільнична лікарня на 50 ліжок з рентгенологічним, зубопротезним кабінетами та кабінетом фізичних методів лікування, аптека, 2 дитячих ясел, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція на 100 номерів, майстерня побутового обслуговування, 9 магазинів, їдальня.
З партійні організації села (осередок створено 1919 року) об'єднують 82 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1921 року) — 192 членів ВЛКСМ.
За самовіддану працю 280 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, з них голову колгоспу Г. К. Щербака — орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», ланкову О. П. Куценко та комбайнера Г. X. Зіневича — орденом Трудового Червоного Прапора.
В XVI ст. Паволоч була вже значним населеним пунктом — містечком. Його жителі брали участь у селянсько-козацьких повстаннях 1591— 1593 pp. під проводом Криштофа Косинського, 1594—1596 pp. під керівництвом Северина Наливайка, великому селянському повстанні 1618 року. Історія Паволочі тісно пов'язана з визвольною війною українського народу 1648—1654 pp. В липні 1648 року сформовано Паволоцький полк; у 1648, 1649, 1653, 1655 роках тут бував Богдан Хмельницький. У першій половині XVIII ст. в районі Паволочі діяли гайдамацькі загони Гриви, Жили, Іваниці, Медведя, Харка.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Весною того ж року з жителів села було створено кінну сотню, яка увійшла до складу Червоного козацтва, очолюваного В. М. Примаковим. З березня 1919 року під Паволоччю відбувся запеклий бій Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка з петлюрівцями. На початку червня 1920 року Перша Кінна армія в районі села здійснила славнозвісний Житомирський прорив польського фронту.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь понад 500 жителів села, з них 412 — відзначено урядовими нагородами, 213 — віддало життя за Батьківщину.
1949 року споруджено 3 пам'ятники воїнам, що загинули під час визволення села від гітлерівців. У грудні 1968 року встановлено обеліск Слави на честь воїнів-односельців, які полягли смертю хоробрих в роки Великої Вітчизняної війни.
Поблизу Паволочі та Соколового Броду виявлено залишки поселення трипільської і 4 — черняхівської культур, а також 2 давньоруські городища.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Крім колгоспу, в Паволочі є галантерейна фабрика, держмлин з олійним і круп'яним цехами.
Працюють середня та восьмирічна школи, де 55 педагогів навчають 661 учня, будинок культури на 450 місць, два клуби, 6 бібліотек з фондом понад 30 тис. книг. При середній школі є кімната В. І. Леніна, а також кімнати трудової і бойової слави. Діють дільнична лікарня на 50 ліжок з рентгенологічним, зубопротезним кабінетами та кабінетом фізичних методів лікування, аптека, 2 дитячих ясел, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція на 100 номерів, майстерня побутового обслуговування, 9 магазинів, їдальня.
З партійні організації села (осередок створено 1919 року) об'єднують 82 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1921 року) — 192 членів ВЛКСМ.
За самовіддану працю 280 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, з них голову колгоспу Г. К. Щербака — орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», ланкову О. П. Куценко та комбайнера Г. X. Зіневича — орденом Трудового Червоного Прапора.
В XVI ст. Паволоч була вже значним населеним пунктом — містечком. Його жителі брали участь у селянсько-козацьких повстаннях 1591— 1593 pp. під проводом Криштофа Косинського, 1594—1596 pp. під керівництвом Северина Наливайка, великому селянському повстанні 1618 року. Історія Паволочі тісно пов'язана з визвольною війною українського народу 1648—1654 pp. В липні 1648 року сформовано Паволоцький полк; у 1648, 1649, 1653, 1655 роках тут бував Богдан Хмельницький. У першій половині XVIII ст. в районі Паволочі діяли гайдамацькі загони Гриви, Жили, Іваниці, Медведя, Харка.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Весною того ж року з жителів села було створено кінну сотню, яка увійшла до складу Червоного козацтва, очолюваного В. М. Примаковим. З березня 1919 року під Паволоччю відбувся запеклий бій Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка з петлюрівцями. На початку червня 1920 року Перша Кінна армія в районі села здійснила славнозвісний Житомирський прорив польського фронту.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь понад 500 жителів села, з них 412 — відзначено урядовими нагородами, 213 — віддало життя за Батьківщину.
1949 року споруджено 3 пам'ятники воїнам, що загинули під час визволення села від гітлерівців. У грудні 1968 року встановлено обеліск Слави на честь воїнів-односельців, які полягли смертю хоробрих в роки Великої Вітчизняної війни.
Поблизу Паволочі та Соколового Броду виявлено залишки поселення трипільської і 4 — черняхівської культур, а також 2 давньоруські городища.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 2 октября 2013 г.
Село Андрушки, Попільнянський район
АНДРУШКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 14 км на південний захід від районного центру та залізничної станції Попільна. Через село проходить автошлях Попільня — Вчорайше. Дворів — 787. Населення — 2230 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Новопаволоцьке. На території Андрушків розміщений цукровий комбінат ім. О. Д. Цюрупи, до складу якого входить цукровий завод, споруджений у 1860 році, та бурякорадгосп з чотирма відділками. Радгосп спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків. Велику роль в економіці радгоспу відіграють зернові культури й тваринництво м'ясо-молочного напряму. За радгоспом закріплено 4347,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4069,7 га орної землі. Господарство має 2 пилорами.
В селі працюють середня школа, де 36 педагогів навчає 512 учнів, будинок культури із залом на 450 місць, клуб, 2 бібліотеки з фондом 20,5 тис. книг, лікарня (на 30 ліжок) з пологовим відділенням, аптека, 2 дитячі садки, а також телевізійне ательє, швейна майстерня побуткомбінату, поштове відділення, 10 магазинів, їдальня.
4 партійні організації об'єднують 142 комуністів, 2 комсомольські — 108 членів ВЛКСМ. Партосередок виник 1919 року, комсомольський — 1925 року.
За сумлінну працю 142 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — доярку радгоспу О. А. Сільверструк, орденом Жовтневої Революції — бригадира тракторної бригади Г. І. Сакевича, доярку О. В. Сироватко, слюсаря С. Д. Чернищука. 130 чоловік удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з 1683 року.
В період першої російської революції 1905—1907 рр. населення села брало участь у революційних подіях. 1906 року відбувся страйк робітників на цукрозаводі, який закінчився сутичкою з військами, викликаними для придушення страйку.
Радянську владу в Андрушках встановлено в грудні 1917 року. На І Всеукраїнському з'їзді Рад делегатом від робітників цукрозаводу був П. А. Стецюк. Він же працював першим головою сільської Ради.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь понад 700 уродженців села, з них 162 — загинули, 386 — за мужність і відвагу відзначені урядовими нагородами. Гвардії старшому лейтенанту М. Ф. Закутенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а генерал-майору А. Н. Вітруку — Героя Радянського Союзу і Народного Героя Югославії. В роки тимчасової окупації К. М. Дивонін, який влаштувався сторожем на Андрушківецькому цукрозаводі, створив бойові підпільні групи в Андрушках, Макарівці, Топорах, Шпиченцях. У квітні 1943 року створено Таращанський партизанський загін, командиром якого був житель села Л. В. Дорош. Загін налічував 149 чоловік і входив до Київського з'єднання.
1965 року в селі встановлено обеліск Слави воїнам-визволителям Андрушків і воїнам-односельцям, які віддали життя за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють середня школа, де 36 педагогів навчає 512 учнів, будинок культури із залом на 450 місць, клуб, 2 бібліотеки з фондом 20,5 тис. книг, лікарня (на 30 ліжок) з пологовим відділенням, аптека, 2 дитячі садки, а також телевізійне ательє, швейна майстерня побуткомбінату, поштове відділення, 10 магазинів, їдальня.
4 партійні організації об'єднують 142 комуністів, 2 комсомольські — 108 членів ВЛКСМ. Партосередок виник 1919 року, комсомольський — 1925 року.
За сумлінну працю 142 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — доярку радгоспу О. А. Сільверструк, орденом Жовтневої Революції — бригадира тракторної бригади Г. І. Сакевича, доярку О. В. Сироватко, слюсаря С. Д. Чернищука. 130 чоловік удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з 1683 року.
В період першої російської революції 1905—1907 рр. населення села брало участь у революційних подіях. 1906 року відбувся страйк робітників на цукрозаводі, який закінчився сутичкою з військами, викликаними для придушення страйку.
Радянську владу в Андрушках встановлено в грудні 1917 року. На І Всеукраїнському з'їзді Рад делегатом від робітників цукрозаводу був П. А. Стецюк. Він же працював першим головою сільської Ради.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь понад 700 уродженців села, з них 162 — загинули, 386 — за мужність і відвагу відзначені урядовими нагородами. Гвардії старшому лейтенанту М. Ф. Закутенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а генерал-майору А. Н. Вітруку — Героя Радянського Союзу і Народного Героя Югославії. В роки тимчасової окупації К. М. Дивонін, який влаштувався сторожем на Андрушківецькому цукрозаводі, створив бойові підпільні групи в Андрушках, Макарівці, Топорах, Шпиченцях. У квітні 1943 року створено Таращанський партизанський загін, командиром якого був житель села Л. В. Дорош. Загін налічував 149 чоловік і входив до Київського з'єднання.
1965 року в селі встановлено обеліск Слави воїнам-визволителям Андрушків і воїнам-односельцям, які віддали життя за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)