КОТЛЯРКА — село, центр сільської Ради. Розташована за 16 км на північний захід від районного центру та залізничної станції Попільня. Через село протікає річка Безименка, проходить автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 308. Населення — 800 чоловік. За колгоспом «Здобуток Жовтня», центральна садиба якого розміщена в селі, закріплено 1534,2 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1394,8 га орної землі. Провідними культурами є пшениця і цукрові буряки. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. Колгосп має цегельний завод, пилораму. Господарству присвоєно звання колгоспу високої культури землеробства.
На території села є восьмирічна школа, будинок культури на 400 місць, бібліотека з фондом 8 тис. книг, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 28 комуністів, комсомольська — 19 членів BЛKCM.
За сумлінну працю 40 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Серед них орденом Леніна нагороджено доярку О. М. Ткачук, ланкового механізованої ланки І. І. Верпахівського, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира рільничої бригади Б. М. Рудницького, бригадира тракторної бригади А. М. Коваля, агронома М. А. Сольського, комбайнера В. П. Шинкаренка.
Село відоме з XVIII століття.
1917 року в Котлярці відбувся масовий виступ селян проти поміщика. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1920 року в селі розташовувався штаб Першої Кінної армії.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь 150 жителів Котлярки, з них 63—нагороджені орденами й медалями, 82 — віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини.
1954 року встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села від ворога в роки Великої Вітчизняної війни.
Уродженцем села є P. Н. Оксенюк — кандидат історичних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Показаны сообщения с ярлыком села Попільнянщини. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком села Попільнянщини. Показать все сообщения
пятница, 25 октября 2013 г.
понедельник, 21 октября 2013 г.
Село Лучин, Попільнянський район
ЛУЧИН — село, центр сільської Ради депутатів трудящих. Розташований на річці Калинівці (притока Ірпеня), за 32 км на північний схід від районного центру та за 15 км від найближчої залізничної станції Криве. Дворів — 386. Населення — 917 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «За мир», за яким закріплено 2526,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2278,6 га орної землі, 49,5 га саду та 159,7 га лісу. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
В Лучині працюють восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 108 учнів, клуб на 200 місць, бібліотека з фондом 7,8 тис. книг, медпункт, поштове відділення.
Партійна організація об'єднує 29 комуністів, комсомольська — 35 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 36 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1612 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни билося з німецько-фашистськими загарбниками понад 350 жителів Лучина, з них 213 — загинуло, 141 — відзначено урядовими нагородами. Під час війни на території Лучина діяла підпільна комсомольська організація. На братських могилах радянських воїнів, що полягли в боях за визволення села, встановлено 2 пам'ятники.
Уродженцем села є український радянський поет В. І. Омельченко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В Лучині працюють восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 108 учнів, клуб на 200 місць, бібліотека з фондом 7,8 тис. книг, медпункт, поштове відділення.
Партійна організація об'єднує 29 комуністів, комсомольська — 35 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 36 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1612 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни билося з німецько-фашистськими загарбниками понад 350 жителів Лучина, з них 213 — загинуло, 141 — відзначено урядовими нагородами. Під час війни на території Лучина діяла підпільна комсомольська організація. На братських могилах радянських воїнів, що полягли в боях за визволення села, встановлено 2 пам'ятники.
Уродженцем села є український радянський поет В. І. Омельченко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
воскресенье, 20 октября 2013 г.
Село Макарівка, Попільнянський район
МАКАРІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на берегах річки Паволочанки (притока Роставиці), за 16 км на південний захід від районного центру. До найближчої залізничної станції Бровки — 10 км. Дворів — 568. Населення — 1660 чоловік. В селі містяться відділок бурякорадгоспу ім. О. Д. Цюрупи, центральна садиба якого — в Андрушках. Відділок спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків. Важлива роль у господарстві належить також зерновим культурам та тваринництву м'ясо-молочного напряму.
Працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, а також побутовий комбінат.
Партійна організація відділку радгоспу об'єднує 24 комуністів, комсомольська — 37 членів ВЛКСМ.
За трудові досягнення 39 чоловік відзначено орденами й медалями СРСР, а доярку О. І. Унт нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1700 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 306 жителів Макарівки, з них 169—полягло смертю хоробрих,. 137 — нагороджено орденами й медалями.
В центрі Макарівки встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села і три меморіальні плити, на яких викарбувані імена односельців, що віддали своє життя за Батьківщину.
Уродженцем Макарівки є Герой Соціалістичної Праці Ф. С. Коломієць.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, а також побутовий комбінат.
Партійна організація відділку радгоспу об'єднує 24 комуністів, комсомольська — 37 членів ВЛКСМ.
За трудові досягнення 39 чоловік відзначено орденами й медалями СРСР, а доярку О. І. Унт нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1700 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 306 жителів Макарівки, з них 169—полягло смертю хоробрих,. 137 — нагороджено орденами й медалями.
В центрі Макарівки встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села і три меморіальні плити, на яких викарбувані імена односельців, що віддали своє життя за Батьківщину.
Уродженцем Макарівки є Герой Соціалістичної Праці Ф. С. Коломієць.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
вторник, 15 октября 2013 г.
Село Василівка, Попільнянський район
ВАСИЛІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Кам'янки (притока Росі), за 18 км на захід від районного центру та за 3 км від залізничної станції Бровки. Дворів — 325. Населення — 954 чоловіка.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Жовтень», за яким закріплено 1709,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1579,9 га, саду — 14,5 га, водоймищ — 11,4 га. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В селі е восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 144 учнів, 2 бібліотеки з фондом 9 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 21 комуніста, комсомольська — 28 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 31 трудівника відзначено урядовими нагородами.
Село відоме з XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перші сільськогосподарські артілі виникли: «Бджола» — 1923, «Хвиля» — 1924, «Зоря» — 1924, «Лебідь» — 1925, «Сокіл» — 1926 року, які в 1929 році створили колгосп «Жовтень».
У Великій Вітчизняній війні брало участь 195 жителів села, з них 109 — загинуло в боротьбі з ворогом, 95 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року в центрі Василівки встановлено пам'ятник на честь воїнів-односельців і воїнів-визволителів села, які загинули в боях з гітлерівськими окупантами.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Жовтень», за яким закріплено 1709,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1579,9 га, саду — 14,5 га, водоймищ — 11,4 га. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В селі е восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 144 учнів, 2 бібліотеки з фондом 9 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 21 комуніста, комсомольська — 28 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 31 трудівника відзначено урядовими нагородами.
Село відоме з XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перші сільськогосподарські артілі виникли: «Бджола» — 1923, «Хвиля» — 1924, «Зоря» — 1924, «Лебідь» — 1925, «Сокіл» — 1926 року, які в 1929 році створили колгосп «Жовтень».
У Великій Вітчизняній війні брало участь 195 жителів села, з них 109 — загинуло в боротьбі з ворогом, 95 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року в центрі Василівки встановлено пам'ятник на честь воїнів-односельців і воїнів-визволителів села, які загинули в боях з гітлерівськими окупантами.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 14 октября 2013 г.
Село Турбівка, Попільнянський район
ТУРБІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Калинівці (притока Ірпеня), за 29 км на північний схід від районного центру га за 15 км від найближчої залізничної станції Криве. Дворів — 260. Населення — 660 чоловік. Сільраді підпорядковані села Лисівка і Мишерине. За колгоспом «Перемога», центральна садиба якого розміщена в Турбівді, закріплено 3841,9 га землі, в т. ч. сільськогосподарських угідь 3247,1 га, з них орної землі — 2715,1 га. Колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, картоплю.
В селі є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 128 учнів. При школі організовано консультпункт для заочників. Тут діють клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 12,3 тис. книг, медичний пункт, дитячий садок, АТС, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 36 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 39 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. бригадира тракторної бригади І. М. Стельмаха — орденом Леніна.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни боролося 458 жителів села, з них 120 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 221 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами.
На території Турбівки 1959 і 1966 років споруджено два пам'ятники воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
Уродженцями Турбівки є генерал-майор А. К. Діденко і доктор хімічних наук професор С. К. Можар.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 128 учнів. При школі організовано консультпункт для заочників. Тут діють клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 12,3 тис. книг, медичний пункт, дитячий садок, АТС, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 36 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 39 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. бригадира тракторної бригади І. М. Стельмаха — орденом Леніна.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни боролося 458 жителів села, з них 120 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 221 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами.
На території Турбівки 1959 і 1966 років споруджено два пам'ятники воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
Уродженцями Турбівки є генерал-майор А. К. Діденко і доктор хімічних наук професор С. К. Можар.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
четверг, 10 октября 2013 г.
Село Саверці, Попільнянський район
САВЕРЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Кам'янки, за 10 км на південний схід від районного центру та за 5 км від найближчої однойменної залізничної станції — платформи. Дворів — 381. Населення — 1156 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Піски. В Саверцях розміщена центральна садиба колгоспу «Будівник комунізму», за яким закріплено 1648 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1463 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, пилораму, ремонтну майстерню, кузню. 1972 року колгоспу присвоєно звання господарства високої культури землеробства.
Працюють восьмирічна школа, де 15 педагогів навчають 214 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, автоматична телефонна станція, магазин.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 64 членів ВЛКСМ. Партійна і комсомольська організації села створені в 1922 році.
За успіхи в праці 81 трудівника села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — колишнього директора Попільпянської МТС Ф. С. Бернатовича, голову виконкому сільради, депутата Верховної Ради УРСР 8-го скликання О. А. Олексієнко, ланкову колгоспу Н. Н. Пукас, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкову городньої бригади Н. Г. Бойко, голову правління колгоспу А. П. Іванчука, доярку колгоспу А. В. Раус.
Село відоме з 1585 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 15 березня 1921 року в селі створено комуну «Життя».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося понад 200 жителів села, з них 70 — відзначено орденами й медалями, 106 — загинули смертю хоробрих. їм у 1968 році встановлено пам'ятник. Крім того, 1953 року споруджено пам'ятники 29 воїнам, у т. ч. Герою Радянського Союзу Б. С. Семенову, які віддали своє життя під час визволення села від гітлерівських окупантів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 15 педагогів навчають 214 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, автоматична телефонна станція, магазин.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 64 членів ВЛКСМ. Партійна і комсомольська організації села створені в 1922 році.
За успіхи в праці 81 трудівника села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — колишнього директора Попільпянської МТС Ф. С. Бернатовича, голову виконкому сільради, депутата Верховної Ради УРСР 8-го скликання О. А. Олексієнко, ланкову колгоспу Н. Н. Пукас, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкову городньої бригади Н. Г. Бойко, голову правління колгоспу А. П. Іванчука, доярку колгоспу А. В. Раус.
Село відоме з 1585 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 15 березня 1921 року в селі створено комуну «Життя».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося понад 200 жителів села, з них 70 — відзначено орденами й медалями, 106 — загинули смертю хоробрих. їм у 1968 році встановлено пам'ятник. Крім того, 1953 року споруджено пам'ятники 29 воїнам, у т. ч. Герою Радянського Союзу Б. С. Семенову, які віддали своє життя під час визволення села від гітлерівських окупантів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
вторник, 8 октября 2013 г.
Село Романівка, Попільнянський район
РОМАНІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Унави (притока Ірпеня), за 20 км на північний схід від районного центру і залізничної станції Попільня. Дворів — 417. Населення — 953 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Кошляки. В Романівці розміщена центральна садиба колгоспу «Ленінська перемога», за яким закріплено 1527,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1441,6 га орної землі та 48 га лісу. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має пилораму.
Працюють середня школа ім. M. Т. Рильського, де 17 педагогів навчають 287 учнів, клуб на 250 місць, дві бібліотеки з фондом 14,5 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла, відділення зв'язку, 4 магазини, 2 їдальні.
З партійні організації (осередок створено 1919 року) об'єднують 37 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1922 року) — 92 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 68 трудівників відзначено орденами та медалями СРСР.
Село відоме з середини XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перше колективне господарство в селі — ТСОЗ організовано 1924 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боях за Батьківщину брало участь 246 жителів Романівки, з них 101 — загинув, 220 — за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями.
В центрі села встановлено пам'ятники: В. І. Леніну, воїнам, полеглим під час визволення Романівни від гітлерівців, воїнам-односельцям, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
В Романівці пройшли дитячі та юнацькі роки видатного українського радянського поета, вченого і громадського діяча, академіка АН СРСР та АН УРСР, двічі лауреата Державної премії СРСР і Ленінської премії М. Т. Рильського (1895—1964). На території школи в 1970 році М. Т. Рильському встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа ім. M. Т. Рильського, де 17 педагогів навчають 287 учнів, клуб на 250 місць, дві бібліотеки з фондом 14,5 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла, відділення зв'язку, 4 магазини, 2 їдальні.
З партійні організації (осередок створено 1919 року) об'єднують 37 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1922 року) — 92 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 68 трудівників відзначено орденами та медалями СРСР.
Село відоме з середини XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перше колективне господарство в селі — ТСОЗ організовано 1924 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боях за Батьківщину брало участь 246 жителів Романівки, з них 101 — загинув, 220 — за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями.
В центрі села встановлено пам'ятники: В. І. Леніну, воїнам, полеглим під час визволення Романівни від гітлерівців, воїнам-односельцям, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
В Романівці пройшли дитячі та юнацькі роки видатного українського радянського поета, вченого і громадського діяча, академіка АН СРСР та АН УРСР, двічі лауреата Державної премії СРСР і Ленінської премії М. Т. Рильського (1895—1964). На території школи в 1970 році М. Т. Рильському встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 4 октября 2013 г.
Село Новоселиця, Попільнянський район
НОВОСЕЛИЦЯ — село, центр сільської Ради. Розташована за 15 км на південний схід від районного центру та за 8 км від найближчої залізничної станції Чернявка. Дворів — 357. Населення — 1025 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Степове. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «50-річчя Жовтня», за яким закріплено 1539,8 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1465 га орної землі. У господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму. Колгосп має пилораму, цегельний завод.
Працюють восьмирічна школа, в якій 13 педагогів навчають близько 200 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 11,1 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1921 року) об'єднує 18 комуністів, комсомольська (виникла 1922 року) — 26 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 57 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу А. Д. Заволоку.
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1921 року створено сільськогосподарську комуну «Колосок».
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 155 жителів села, з них 146 — відзначено урядовими нагородами, 25 — полягло смертю хоробрих. їм, а також загиблим воїнам-визволителям Новоселиці 1948 року споруджено пам'ятник, а 1965 року — два обеліски лави. В 1943 році під час визволення села від ворога загинув Герой Радянського Союзу О. П. Павлюченко. На його честь у 1965 році відкрито пам'ятник.
В центрі Новоселиці 1970 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Новоселиця — батьківщина українського радянського мовознавця Г. А. Левченка (1901—1944).
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, в якій 13 педагогів навчають близько 200 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 11,1 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1921 року) об'єднує 18 комуністів, комсомольська (виникла 1922 року) — 26 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 57 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу А. Д. Заволоку.
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1921 року створено сільськогосподарську комуну «Колосок».
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 155 жителів села, з них 146 — відзначено урядовими нагородами, 25 — полягло смертю хоробрих. їм, а також загиблим воїнам-визволителям Новоселиці 1948 року споруджено пам'ятник, а 1965 року — два обеліски лави. В 1943 році під час визволення села від ворога загинув Герой Радянського Союзу О. П. Павлюченко. На його честь у 1965 році відкрито пам'ятник.
В центрі Новоселиці 1970 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Новоселиця — батьківщина українського радянського мовознавця Г. А. Левченка (1901—1944).
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)