САВЕРЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Кам'янки, за 10 км на південний схід від районного центру та за 5 км від найближчої однойменної залізничної станції — платформи. Дворів — 381. Населення — 1156 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Піски. В Саверцях розміщена центральна садиба колгоспу «Будівник комунізму», за яким закріплено 1648 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1463 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, пилораму, ремонтну майстерню, кузню. 1972 року колгоспу присвоєно звання господарства високої культури землеробства.
Працюють восьмирічна школа, де 15 педагогів навчають 214 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, автоматична телефонна станція, магазин.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 64 членів ВЛКСМ. Партійна і комсомольська організації села створені в 1922 році.
За успіхи в праці 81 трудівника села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — колишнього директора Попільпянської МТС Ф. С. Бернатовича, голову виконкому сільради, депутата Верховної Ради УРСР 8-го скликання О. А. Олексієнко, ланкову колгоспу Н. Н. Пукас, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкову городньої бригади Н. Г. Бойко, голову правління колгоспу А. П. Іванчука, доярку колгоспу А. В. Раус.
Село відоме з 1585 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 15 березня 1921 року в селі створено комуну «Життя».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося понад 200 жителів села, з них 70 — відзначено орденами й медалями, 106 — загинули смертю хоробрих. їм у 1968 році встановлено пам'ятник. Крім того, 1953 року споруджено пам'ятники 29 воїнам, у т. ч. Герою Радянського Союзу Б. С. Семенову, які віддали своє життя під час визволення села від гітлерівських окупантів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
четверг, 10 октября 2013 г.
вторник, 8 октября 2013 г.
Село Романівка, Попільнянський район
РОМАНІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Унави (притока Ірпеня), за 20 км на північний схід від районного центру і залізничної станції Попільня. Дворів — 417. Населення — 953 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Кошляки. В Романівці розміщена центральна садиба колгоспу «Ленінська перемога», за яким закріплено 1527,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1441,6 га орної землі та 48 га лісу. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має пилораму.
Працюють середня школа ім. M. Т. Рильського, де 17 педагогів навчають 287 учнів, клуб на 250 місць, дві бібліотеки з фондом 14,5 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла, відділення зв'язку, 4 магазини, 2 їдальні.
З партійні організації (осередок створено 1919 року) об'єднують 37 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1922 року) — 92 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 68 трудівників відзначено орденами та медалями СРСР.
Село відоме з середини XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перше колективне господарство в селі — ТСОЗ організовано 1924 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боях за Батьківщину брало участь 246 жителів Романівки, з них 101 — загинув, 220 — за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями.
В центрі села встановлено пам'ятники: В. І. Леніну, воїнам, полеглим під час визволення Романівни від гітлерівців, воїнам-односельцям, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
В Романівці пройшли дитячі та юнацькі роки видатного українського радянського поета, вченого і громадського діяча, академіка АН СРСР та АН УРСР, двічі лауреата Державної премії СРСР і Ленінської премії М. Т. Рильського (1895—1964). На території школи в 1970 році М. Т. Рильському встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа ім. M. Т. Рильського, де 17 педагогів навчають 287 учнів, клуб на 250 місць, дві бібліотеки з фондом 14,5 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла, відділення зв'язку, 4 магазини, 2 їдальні.
З партійні організації (осередок створено 1919 року) об'єднують 37 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1922 року) — 92 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 68 трудівників відзначено орденами та медалями СРСР.
Село відоме з середини XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перше колективне господарство в селі — ТСОЗ організовано 1924 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боях за Батьківщину брало участь 246 жителів Романівки, з них 101 — загинув, 220 — за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями.
В центрі села встановлено пам'ятники: В. І. Леніну, воїнам, полеглим під час визволення Романівни від гітлерівців, воїнам-односельцям, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
В Романівці пройшли дитячі та юнацькі роки видатного українського радянського поета, вченого і громадського діяча, академіка АН СРСР та АН УРСР, двічі лауреата Державної премії СРСР і Ленінської премії М. Т. Рильського (1895—1964). На території школи в 1970 році М. Т. Рильському встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 7 октября 2013 г.
Село Почуйки, Попільнянський район
ПОЧУЙКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на березі річки Кам'янки (притока Росі), за 15 км на схід від районного центру та за 3 км від найближчої залізничної станції Чернявка. Дворів — 556. Населення — 1304 чоловіка.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна», за яким закріплено 2630,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2475,6 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є озима пшениця, цукрові буряки, картопля. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму.
В селі є середня школа, де 16 учителів навчають 196 учнів, будинок культури на 350 місць, бібліотека з фондом 15 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, дільничний пологовий будинок, амбулаторія, аптека, 2 дитячих ясел, поштове відділення, 4 магазини.
Партійна організація об'єднує 44 комуністів, комсомольська — 88 членів BЛKCM.
За самовіддану працю 110 трудівників Почуйків нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. орденом Леніна — колишнього голову колгоспу І. Г. Казмиренка, орденом Трудового Червоного Прапора — доярку М. А. Іванченко.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни боролося 297 жителів Почуйків, з них 289 — відзначено урядовими нагородами, 184 — полягли смертю хоробрих. На їх честь у 1967 році споруджено гранітний обеліск Слави.
На околицях Почуйків виявлено залишки поселення доби бронзи.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна», за яким закріплено 2630,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2475,6 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є озима пшениця, цукрові буряки, картопля. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму.
В селі є середня школа, де 16 учителів навчають 196 учнів, будинок культури на 350 місць, бібліотека з фондом 15 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, дільничний пологовий будинок, амбулаторія, аптека, 2 дитячих ясел, поштове відділення, 4 магазини.
Партійна організація об'єднує 44 комуністів, комсомольська — 88 членів BЛKCM.
За самовіддану працю 110 трудівників Почуйків нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. орденом Леніна — колишнього голову колгоспу І. Г. Казмиренка, орденом Трудового Червоного Прапора — доярку М. А. Іванченко.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни боролося 297 жителів Почуйків, з них 289 — відзначено урядовими нагородами, 184 — полягли смертю хоробрих. На їх честь у 1967 році споруджено гранітний обеліск Слави.
На околицях Почуйків виявлено залишки поселення доби бронзи.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
воскресенье, 6 октября 2013 г.
Село Паволоч, Попільнянський район
ПАВОЛОЧ — село, центр сільської Ради. Розташований на берегах річки Роставиці, за 13 км на південь від районного центру і залізничної станції Попільня. Дворів — 1068. Населення — 3062 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Соколів Брід. На території Паволочі розміщена центральна садиба колгоспу ім. Г. К. Орджонікідзе, за яким закріплено 6178,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5909 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. Тут діє перший в області індустріальний комплекс відгодівлі свиней. Колгосп має пилораму, автомайстерню, три столярні майстерні, три кузні.
Крім колгоспу, в Паволочі є галантерейна фабрика, держмлин з олійним і круп'яним цехами.
Працюють середня та восьмирічна школи, де 55 педагогів навчають 661 учня, будинок культури на 450 місць, два клуби, 6 бібліотек з фондом понад 30 тис. книг. При середній школі є кімната В. І. Леніна, а також кімнати трудової і бойової слави. Діють дільнична лікарня на 50 ліжок з рентгенологічним, зубопротезним кабінетами та кабінетом фізичних методів лікування, аптека, 2 дитячих ясел, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція на 100 номерів, майстерня побутового обслуговування, 9 магазинів, їдальня.
З партійні організації села (осередок створено 1919 року) об'єднують 82 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1921 року) — 192 членів ВЛКСМ.
За самовіддану працю 280 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, з них голову колгоспу Г. К. Щербака — орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», ланкову О. П. Куценко та комбайнера Г. X. Зіневича — орденом Трудового Червоного Прапора.
В XVI ст. Паволоч була вже значним населеним пунктом — містечком. Його жителі брали участь у селянсько-козацьких повстаннях 1591— 1593 pp. під проводом Криштофа Косинського, 1594—1596 pp. під керівництвом Северина Наливайка, великому селянському повстанні 1618 року. Історія Паволочі тісно пов'язана з визвольною війною українського народу 1648—1654 pp. В липні 1648 року сформовано Паволоцький полк; у 1648, 1649, 1653, 1655 роках тут бував Богдан Хмельницький. У першій половині XVIII ст. в районі Паволочі діяли гайдамацькі загони Гриви, Жили, Іваниці, Медведя, Харка.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Весною того ж року з жителів села було створено кінну сотню, яка увійшла до складу Червоного козацтва, очолюваного В. М. Примаковим. З березня 1919 року під Паволоччю відбувся запеклий бій Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка з петлюрівцями. На початку червня 1920 року Перша Кінна армія в районі села здійснила славнозвісний Житомирський прорив польського фронту.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь понад 500 жителів села, з них 412 — відзначено урядовими нагородами, 213 — віддало життя за Батьківщину.
1949 року споруджено 3 пам'ятники воїнам, що загинули під час визволення села від гітлерівців. У грудні 1968 року встановлено обеліск Слави на честь воїнів-односельців, які полягли смертю хоробрих в роки Великої Вітчизняної війни.
Поблизу Паволочі та Соколового Броду виявлено залишки поселення трипільської і 4 — черняхівської культур, а також 2 давньоруські городища.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Крім колгоспу, в Паволочі є галантерейна фабрика, держмлин з олійним і круп'яним цехами.
Працюють середня та восьмирічна школи, де 55 педагогів навчають 661 учня, будинок культури на 450 місць, два клуби, 6 бібліотек з фондом понад 30 тис. книг. При середній школі є кімната В. І. Леніна, а також кімнати трудової і бойової слави. Діють дільнична лікарня на 50 ліжок з рентгенологічним, зубопротезним кабінетами та кабінетом фізичних методів лікування, аптека, 2 дитячих ясел, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція на 100 номерів, майстерня побутового обслуговування, 9 магазинів, їдальня.
З партійні організації села (осередок створено 1919 року) об'єднують 82 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1921 року) — 192 членів ВЛКСМ.
За самовіддану працю 280 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, з них голову колгоспу Г. К. Щербака — орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», ланкову О. П. Куценко та комбайнера Г. X. Зіневича — орденом Трудового Червоного Прапора.
В XVI ст. Паволоч була вже значним населеним пунктом — містечком. Його жителі брали участь у селянсько-козацьких повстаннях 1591— 1593 pp. під проводом Криштофа Косинського, 1594—1596 pp. під керівництвом Северина Наливайка, великому селянському повстанні 1618 року. Історія Паволочі тісно пов'язана з визвольною війною українського народу 1648—1654 pp. В липні 1648 року сформовано Паволоцький полк; у 1648, 1649, 1653, 1655 роках тут бував Богдан Хмельницький. У першій половині XVIII ст. в районі Паволочі діяли гайдамацькі загони Гриви, Жили, Іваниці, Медведя, Харка.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Весною того ж року з жителів села було створено кінну сотню, яка увійшла до складу Червоного козацтва, очолюваного В. М. Примаковим. З березня 1919 року під Паволоччю відбувся запеклий бій Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка з петлюрівцями. На початку червня 1920 року Перша Кінна армія в районі села здійснила славнозвісний Житомирський прорив польського фронту.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь понад 500 жителів села, з них 412 — відзначено урядовими нагородами, 213 — віддало життя за Батьківщину.
1949 року споруджено 3 пам'ятники воїнам, що загинули під час визволення села від гітлерівців. У грудні 1968 року встановлено обеліск Слави на честь воїнів-односельців, які полягли смертю хоробрих в роки Великої Вітчизняної війни.
Поблизу Паволочі та Соколового Броду виявлено залишки поселення трипільської і 4 — черняхівської культур, а також 2 давньоруські городища.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
суббота, 5 октября 2013 г.
Село Парипси, Попільнянський район
ПАРИПСИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на березі річки Кам'янки (притока Росі), за 3 км на північний схід від районного центру та залізничної станції Попільня. Через село проходить автошлях Сквира — Житомир. Дворів — 564. Населення — 1537 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Перше травня», за яким закріплено 1991,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1669,7 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, цукрові буряки. Тваринництво м'ясо-молочного напряму. На базі колгоспу працює районна школа передового досвіду впровадження госпрозрахунку.
На території села — цегельний завод, районна інкубаторно-птахівнича станція.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 274 учнів, будинок культури із залом на 650 місць, бібліотека з фондом 10,5 тис. книг, медпункт, районна дитяча лікарня, дитячий садок, відділення зв'язку, 3 магазини.
Первинна партійна організація с. Парипсів об'єднує 43 комуністів, комсомольська — 78 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 64 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — ланкового механізованої ланки В. В. Волинця, бригадира тракторної бригади З. А. Токарчука, доярку Н. Г. Качинську; орденом Жовтневої Революції — завідуючу тваринницькою фермою О. М. Фесенко; орденом Трудового Червоного Прапора — вчителя О. П. Венгера, а голову колгоспу Я. А. Царенка, делегата 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників — орденами Леніна і Жовтневої Революції.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції парипські жителі в підрозділах Червоного козацтва билися проти німецьких окупантів і петлюрівців.
Під час Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками боролося 278 жителів села, з них 114 — загинуло, 239 — відзначено урядовими нагородами. В 1943 році, визволяючи від гітлерівців Парипси, поліг смертю хоробрих командир стрілецької роти М. Г. Калюжний, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В центрі села 1956 року на братській могилі споруджено пам'ятник полеглим воїнам-визволителям Парипсів, а 1967 року — обеліск Слави колишнім учням і педагогам, які загинули в боях з гітлерівцями.
1970 року на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрито пам'ятник вождеві.
Уродженцем села є кандидат історичних наук доцент М. М. Моторнюк.
Неподалік Парипсів виявлено могильник скіфського періоду.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села — цегельний завод, районна інкубаторно-птахівнича станція.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 274 учнів, будинок культури із залом на 650 місць, бібліотека з фондом 10,5 тис. книг, медпункт, районна дитяча лікарня, дитячий садок, відділення зв'язку, 3 магазини.
Первинна партійна організація с. Парипсів об'єднує 43 комуністів, комсомольська — 78 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 64 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — ланкового механізованої ланки В. В. Волинця, бригадира тракторної бригади З. А. Токарчука, доярку Н. Г. Качинську; орденом Жовтневої Революції — завідуючу тваринницькою фермою О. М. Фесенко; орденом Трудового Червоного Прапора — вчителя О. П. Венгера, а голову колгоспу Я. А. Царенка, делегата 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників — орденами Леніна і Жовтневої Революції.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції парипські жителі в підрозділах Червоного козацтва билися проти німецьких окупантів і петлюрівців.
Під час Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками боролося 278 жителів села, з них 114 — загинуло, 239 — відзначено урядовими нагородами. В 1943 році, визволяючи від гітлерівців Парипси, поліг смертю хоробрих командир стрілецької роти М. Г. Калюжний, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В центрі села 1956 року на братській могилі споруджено пам'ятник полеглим воїнам-визволителям Парипсів, а 1967 року — обеліск Слави колишнім учням і педагогам, які загинули в боях з гітлерівцями.
1970 року на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрито пам'ятник вождеві.
Уродженцем села є кандидат історичних наук доцент М. М. Моторнюк.
Неподалік Парипсів виявлено могильник скіфського періоду.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 4 октября 2013 г.
Село Новоселиця, Попільнянський район
НОВОСЕЛИЦЯ — село, центр сільської Ради. Розташована за 15 км на південний схід від районного центру та за 8 км від найближчої залізничної станції Чернявка. Дворів — 357. Населення — 1025 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Степове. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «50-річчя Жовтня», за яким закріплено 1539,8 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1465 га орної землі. У господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму. Колгосп має пилораму, цегельний завод.
Працюють восьмирічна школа, в якій 13 педагогів навчають близько 200 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 11,1 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1921 року) об'єднує 18 комуністів, комсомольська (виникла 1922 року) — 26 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 57 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу А. Д. Заволоку.
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1921 року створено сільськогосподарську комуну «Колосок».
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 155 жителів села, з них 146 — відзначено урядовими нагородами, 25 — полягло смертю хоробрих. їм, а також загиблим воїнам-визволителям Новоселиці 1948 року споруджено пам'ятник, а 1965 року — два обеліски лави. В 1943 році під час визволення села від ворога загинув Герой Радянського Союзу О. П. Павлюченко. На його честь у 1965 році відкрито пам'ятник.
В центрі Новоселиці 1970 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Новоселиця — батьківщина українського радянського мовознавця Г. А. Левченка (1901—1944).
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, в якій 13 педагогів навчають близько 200 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 11,1 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1921 року) об'єднує 18 комуністів, комсомольська (виникла 1922 року) — 26 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 57 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу А. Д. Заволоку.
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1921 року створено сільськогосподарську комуну «Колосок».
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 155 жителів села, з них 146 — відзначено урядовими нагородами, 25 — полягло смертю хоробрих. їм, а також загиблим воїнам-визволителям Новоселиці 1948 року споруджено пам'ятник, а 1965 року — два обеліски лави. В 1943 році під час визволення села від ворога загинув Герой Радянського Союзу О. П. Павлюченко. На його честь у 1965 році відкрито пам'ятник.
В центрі Новоселиці 1970 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Новоселиця — батьківщина українського радянського мовознавця Г. А. Левченка (1901—1944).
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
четверг, 3 октября 2013 г.
Село Єрчики, Попільнянський район
ЄРЧИКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на березі річки Унави, за 12 км на північний схід від районного центру Попільня та за 5 км від залізничної станції Чернявка. Дворів — 260. Населення — 611 чоловік. Сільраді підпорядковані села Велика Чернявка, Яблунівка. В Єрчиках розміщена центральна садиба колгоспу ім. М. В. Фрунзе, за яким закріплено 1645 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1543,9 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму. Колгосп має млин.
Працюють восьмирічна школа, де 13 учителів навчають 144 учнів, клуб, 2 бібліотеки з фондом 9,5 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 33 комуністи, комсомольська — 31 члена BЛKCM.
За сумлінну працю 61 трудівника села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1622 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У Великій Вітчизняній війні брало участь 167 жителів села, з них 84 — загинули. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 145 односельців відзначено урядовими нагородами. 1965 року в Єрчиках встановлено обеліск Слави воїнам-односельцям та воїнам-визволителям села, які віддали своє життя за Батьківщину.
Неподалік Єрчиків і Великої Чернявки розкопано 2 кургани скіфського періоду.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 13 учителів навчають 144 учнів, клуб, 2 бібліотеки з фондом 9,5 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 33 комуністи, комсомольська — 31 члена BЛKCM.
За сумлінну працю 61 трудівника села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1622 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У Великій Вітчизняній війні брало участь 167 жителів села, з них 84 — загинули. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 145 односельців відзначено урядовими нагородами. 1965 року в Єрчиках встановлено обеліск Слави воїнам-односельцям та воїнам-визволителям села, які віддали своє життя за Батьківщину.
Неподалік Єрчиків і Великої Чернявки розкопано 2 кургани скіфського періоду.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)