ТУРБІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Калинівці (притока Ірпеня), за 29 км на північний схід від районного центру га за 15 км від найближчої залізничної станції Криве. Дворів — 260. Населення — 660 чоловік. Сільраді підпорядковані села Лисівка і Мишерине. За колгоспом «Перемога», центральна садиба якого розміщена в Турбівді, закріплено 3841,9 га землі, в т. ч. сільськогосподарських угідь 3247,1 га, з них орної землі — 2715,1 га. Колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, картоплю.
В селі є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 128 учнів. При школі організовано консультпункт для заочників. Тут діють клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 12,3 тис. книг, медичний пункт, дитячий садок, АТС, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 36 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 39 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. бригадира тракторної бригади І. М. Стельмаха — орденом Леніна.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни боролося 458 жителів села, з них 120 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 221 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами.
На території Турбівки 1959 і 1966 років споруджено два пам'ятники воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
Уродженцями Турбівки є генерал-майор А. К. Діденко і доктор хімічних наук професор С. К. Можар.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 14 октября 2013 г.
Село Сущанка, Попільнянський район
СУЩАНКА — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Ірпеня, за 30 км на північний схід від районного центру та за 9 км від найближчої залізничної станції Волиці. Дворів — 311. Населення — 793 чоловіка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Світанок», за яким закріплено 1651,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1429 орної землі. Господарство спеціалізується на виробництві продукції птахівництва та молока.
Працюють восьмирічна і початкова школи, в яких 12 учителів навчають 122 учнів, будинок культури на 220 місць, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла.
Партійна організація об'єднує 27 комуністів, комсомольська — 23 членів BЛKCM.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 26 трудівників села, з них садовника M. M. Сича — орденом Леніна, голову колгоспу С. В. Мужа — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь 199 жителів села, з них 96 — за мужність і відвагу відзначено нагородами, 103 — полягли смертю хоробрих. їм, а також воїнам-визволителям Сущанки в 1949, 1951 і 1953 роках встановлено три обеліски Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна і початкова школи, в яких 12 учителів навчають 122 учнів, будинок культури на 220 місць, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла.
Партійна організація об'єднує 27 комуністів, комсомольська — 23 членів BЛKCM.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 26 трудівників села, з них садовника M. M. Сича — орденом Леніна, голову колгоспу С. В. Мужа — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь 199 жителів села, з них 96 — за мужність і відвагу відзначено нагородами, 103 — полягли смертю хоробрих. їм, а також воїнам-визволителям Сущанки в 1949, 1951 і 1953 роках встановлено три обеліски Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
суббота, 12 октября 2013 г.
Село Строків, Попільнянський район
СТРОКІВ — село, центр сільської Ради. Розташований на березі річки Ростовиці, за 14 км на південний схід від районного центру. Через село проходить вузькоколійна залізнична лінія Сквира — Попільня »та автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 390. Населення — 967 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу ім. В. І. Чапаєва, за яким закріплено 1896,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1763 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, картоплю. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
В Строкові є млин та олійниця.
Працюють середня школа, де 18 учителів навчають 240 учнів, будинок культури на 350 місць, 2 бібліотеки з фондом понад 11 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 50 місць, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 34 комуністів, комсомольська — 60 членів ВЛКСМ. Партійний і комсомольський осередки створені 1929 року.
За успіхи в праці 38 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село засноване в XVIII столітті.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. За мужність і відвагу в боях з басмачами А. П. Пантелійчук нагороджений орденом Червоного Прапора.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 360 жителів села, з них 192 — відзначено урядовими нагородами, 133 — загинули смертю хоробрих.
Полеглим воїнам-односельцям та воїнам-визволителям села від гітлерівців у 1966 році споруджено обеліск Слави.
Уродженцем села є радянський український письменник В. О. Міняйло.
На околиці Строкова виявлено давньоруський курганний могильник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В Строкові є млин та олійниця.
Працюють середня школа, де 18 учителів навчають 240 учнів, будинок культури на 350 місць, 2 бібліотеки з фондом понад 11 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 50 місць, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 34 комуністів, комсомольська — 60 членів ВЛКСМ. Партійний і комсомольський осередки створені 1929 року.
За успіхи в праці 38 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село засноване в XVIII столітті.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. За мужність і відвагу в боях з басмачами А. П. Пантелійчук нагороджений орденом Червоного Прапора.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 360 жителів села, з них 192 — відзначено урядовими нагородами, 133 — загинули смертю хоробрих.
Полеглим воїнам-односельцям та воїнам-визволителям села від гітлерівців у 1966 році споруджено обеліск Слави.
Уродженцем села є радянський український письменник В. О. Міняйло.
На околиці Строкова виявлено давньоруський курганний могильник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 11 октября 2013 г.
Село Ставище, Попільнянський район
СТАВИЩЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване на річці Кам'янці (притока Росі), за 18 км на схід від районного центру та за 3 км від найближчої залізничної станції Кожанка. Дворів — 565. Населення — 290 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Дехтярка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу ім. Г. І. Петровського, за яким закріплено 1730,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1500,7 га орної землі, 35 га саду, 117 га водоймищ — ставків. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
Працюють середня школа, в якій 15 учителів навчають 217 учнів, будинок культури на 360 місць, бібліотека з фондом 12 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, поштове відділення, сільмаг, книжковий кіоск, майстерня індпошиву.
Партійна організація села (створена 1926 року) об'єднує 28 комуністів, комсомольська (виникла 1927 року) — 68 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства та культури 60 трудівників села нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Село відоме з 1618 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 430 жителів села, з них 182 — відзначено орденами й медалями, 196 — полягло смертю хоробрих. їм та воїнам-визволителям Ставища 1966 року споруджено пам'ятник та обеліск Слави.
В центрі села 1969 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа, в якій 15 учителів навчають 217 учнів, будинок культури на 360 місць, бібліотека з фондом 12 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, поштове відділення, сільмаг, книжковий кіоск, майстерня індпошиву.
Партійна організація села (створена 1926 року) об'єднує 28 комуністів, комсомольська (виникла 1927 року) — 68 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства та культури 60 трудівників села нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Село відоме з 1618 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 430 жителів села, з них 182 — відзначено орденами й медалями, 196 — полягло смертю хоробрих. їм та воїнам-визволителям Ставища 1966 року споруджено пам'ятник та обеліск Слави.
В центрі села 1969 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
четверг, 10 октября 2013 г.
Село Сокільча, Попільнянський район
СОКІЛЬЧА — село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Унави, за 12 км на північний захід від районного центру та залізничної станції Попільня. Поблизу села проходить автошлях Сіквира — Житомир. Дворів — 338. Населення — 978 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Маркова Волиця. За колгоспом ім. С. М. Кірова, центральна садиба якого розміщена в Сокільчі, закріплено 2683,7 га землі, в т. ч. орної — 2435,5 га, саду — 31 га, пасовищ — 36 га, лісу — 15 га, водоймищ — 40 га. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, ячмінь, цукрові буряки, горох, кукурудза. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму.
В селі працюють середня школа, де 17 педагогів навчають 201 учня, будинок культури на 450 місць, бібліотека з фондом 9,7 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла і садок, відділення зв'язку, АТС, 5 магазинів.
Дві партійні організації об'єднують 35 комуністів, дві комсомольські — 80 членів ВЛКСМ. Партійний осередок на селі створено 1921-го, комсомольський — 1922 року.
За успіхи в праці нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу 57 трудівників села.
Село відоме з 1471 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
1918 року під час німецької окупації в селі був створений партизанський загін на чолі з більшовиком О. К. Попелюхою, який вів боротьбу проти іноземних інтервентів та контрреволюційних банд. 7 листопада 1920 року в Сокільчі створено комуну «Чайка».
Під час Великої Вітчизняної, війни на фронтах і в тилу ворога відстоювали свободу і незалежність Батьківщини 250 сокільчанців, з них 106 загинуло, 130 — відзначено урядовими нагородами. В Марковій Волиці живе повний кавалер ордена Слави А. С. Павлинчук.
1927 року жителі Сокільчі спорудили пам'ятник активному учаснику громадянської війни О. К. Попелюсі, а 1952 року — воїнам-односельцям і воїнам-визволителям села, які полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють середня школа, де 17 педагогів навчають 201 учня, будинок культури на 450 місць, бібліотека з фондом 9,7 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла і садок, відділення зв'язку, АТС, 5 магазинів.
Дві партійні організації об'єднують 35 комуністів, дві комсомольські — 80 членів ВЛКСМ. Партійний осередок на селі створено 1921-го, комсомольський — 1922 року.
За успіхи в праці нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу 57 трудівників села.
Село відоме з 1471 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
1918 року під час німецької окупації в селі був створений партизанський загін на чолі з більшовиком О. К. Попелюхою, який вів боротьбу проти іноземних інтервентів та контрреволюційних банд. 7 листопада 1920 року в Сокільчі створено комуну «Чайка».
Під час Великої Вітчизняної, війни на фронтах і в тилу ворога відстоювали свободу і незалежність Батьківщини 250 сокільчанців, з них 106 загинуло, 130 — відзначено урядовими нагородами. В Марковій Волиці живе повний кавалер ордена Слави А. С. Павлинчук.
1927 року жителі Сокільчі спорудили пам'ятник активному учаснику громадянської війни О. К. Попелюсі, а 1952 року — воїнам-односельцям і воїнам-визволителям села, які полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Саверці, Попільнянський район
САВЕРЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Кам'янки, за 10 км на південний схід від районного центру та за 5 км від найближчої однойменної залізничної станції — платформи. Дворів — 381. Населення — 1156 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Піски. В Саверцях розміщена центральна садиба колгоспу «Будівник комунізму», за яким закріплено 1648 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1463 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, пилораму, ремонтну майстерню, кузню. 1972 року колгоспу присвоєно звання господарства високої культури землеробства.
Працюють восьмирічна школа, де 15 педагогів навчають 214 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, автоматична телефонна станція, магазин.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 64 членів ВЛКСМ. Партійна і комсомольська організації села створені в 1922 році.
За успіхи в праці 81 трудівника села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — колишнього директора Попільпянської МТС Ф. С. Бернатовича, голову виконкому сільради, депутата Верховної Ради УРСР 8-го скликання О. А. Олексієнко, ланкову колгоспу Н. Н. Пукас, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкову городньої бригади Н. Г. Бойко, голову правління колгоспу А. П. Іванчука, доярку колгоспу А. В. Раус.
Село відоме з 1585 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 15 березня 1921 року в селі створено комуну «Життя».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося понад 200 жителів села, з них 70 — відзначено орденами й медалями, 106 — загинули смертю хоробрих. їм у 1968 році встановлено пам'ятник. Крім того, 1953 року споруджено пам'ятники 29 воїнам, у т. ч. Герою Радянського Союзу Б. С. Семенову, які віддали своє життя під час визволення села від гітлерівських окупантів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 15 педагогів навчають 214 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, автоматична телефонна станція, магазин.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 64 членів ВЛКСМ. Партійна і комсомольська організації села створені в 1922 році.
За успіхи в праці 81 трудівника села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — колишнього директора Попільпянської МТС Ф. С. Бернатовича, голову виконкому сільради, депутата Верховної Ради УРСР 8-го скликання О. А. Олексієнко, ланкову колгоспу Н. Н. Пукас, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкову городньої бригади Н. Г. Бойко, голову правління колгоспу А. П. Іванчука, доярку колгоспу А. В. Раус.
Село відоме з 1585 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 15 березня 1921 року в селі створено комуну «Життя».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося понад 200 жителів села, з них 70 — відзначено орденами й медалями, 106 — загинули смертю хоробрих. їм у 1968 році встановлено пам'ятник. Крім того, 1953 року споруджено пам'ятники 29 воїнам, у т. ч. Герою Радянського Союзу Б. С. Семенову, які віддали своє життя під час визволення села від гітлерівських окупантів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
вторник, 8 октября 2013 г.
Село Романівка, Попільнянський район
РОМАНІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Унави (притока Ірпеня), за 20 км на північний схід від районного центру і залізничної станції Попільня. Дворів — 417. Населення — 953 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Кошляки. В Романівці розміщена центральна садиба колгоспу «Ленінська перемога», за яким закріплено 1527,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1441,6 га орної землі та 48 га лісу. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має пилораму.
Працюють середня школа ім. M. Т. Рильського, де 17 педагогів навчають 287 учнів, клуб на 250 місць, дві бібліотеки з фондом 14,5 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла, відділення зв'язку, 4 магазини, 2 їдальні.
З партійні організації (осередок створено 1919 року) об'єднують 37 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1922 року) — 92 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 68 трудівників відзначено орденами та медалями СРСР.
Село відоме з середини XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перше колективне господарство в селі — ТСОЗ організовано 1924 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боях за Батьківщину брало участь 246 жителів Романівки, з них 101 — загинув, 220 — за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями.
В центрі села встановлено пам'ятники: В. І. Леніну, воїнам, полеглим під час визволення Романівни від гітлерівців, воїнам-односельцям, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
В Романівці пройшли дитячі та юнацькі роки видатного українського радянського поета, вченого і громадського діяча, академіка АН СРСР та АН УРСР, двічі лауреата Державної премії СРСР і Ленінської премії М. Т. Рильського (1895—1964). На території школи в 1970 році М. Т. Рильському встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа ім. M. Т. Рильського, де 17 педагогів навчають 287 учнів, клуб на 250 місць, дві бібліотеки з фондом 14,5 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла, відділення зв'язку, 4 магазини, 2 їдальні.
З партійні організації (осередок створено 1919 року) об'єднують 37 комуністів, 2 комсомольські (осередок виник 1922 року) — 92 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 68 трудівників відзначено орденами та медалями СРСР.
Село відоме з середини XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перше колективне господарство в селі — ТСОЗ організовано 1924 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боях за Батьківщину брало участь 246 жителів Романівки, з них 101 — загинув, 220 — за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями.
В центрі села встановлено пам'ятники: В. І. Леніну, воїнам, полеглим під час визволення Романівни від гітлерівців, воїнам-односельцям, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
В Романівці пройшли дитячі та юнацькі роки видатного українського радянського поета, вченого і громадського діяча, академіка АН СРСР та АН УРСР, двічі лауреата Державної премії СРСР і Ленінської премії М. Т. Рильського (1895—1964). На території школи в 1970 році М. Т. Рильському встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)