ВЕЛИКІ ЛІСІВЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Унави, за 8 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Попільня. Поблизу села проходить автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 267. Населення — 729 чоловік. У селі розміщена центральна садиба колгоспу «Прапор Леніна», за яким закріплено 1247,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1194,8 га орної землі, 26 га саду, 13 га лісу, 5 га водоймищ. У господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має цегельний завод, пилораму.
На території села є восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 154 учнів, будинок культури на 300 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 12 тис. примірників, медичний пункт, сезонні дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 25 комуністів, комсомольська — 13 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 35 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 145 жителів села, з них 80 — нагороджено орденами й медалями, 83 — полягли смертю хоробрих.
У Великих Лісівцях споруджено пам'ятник воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців, а 1967-го — відкрито обеліск Слави на честь воїнів-односельців, полеглих у роки Великої Вітчизняної та радянсько-фінляндської воєн.
Із села вийшли К. І. Пазирук — доктор технічних наук, А. К. Бойко — кандидат біологічних наук, В. К. Бойко — кандидат медичних наук, Ю. П. Космач — кандидат технічних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 16 октября 2013 г.
вторник, 15 октября 2013 г.
Село Василівка, Попільнянський район
ВАСИЛІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Кам'янки (притока Росі), за 18 км на захід від районного центру та за 3 км від залізничної станції Бровки. Дворів — 325. Населення — 954 чоловіка.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Жовтень», за яким закріплено 1709,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1579,9 га, саду — 14,5 га, водоймищ — 11,4 га. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В селі е восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 144 учнів, 2 бібліотеки з фондом 9 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 21 комуніста, комсомольська — 28 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 31 трудівника відзначено урядовими нагородами.
Село відоме з XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перші сільськогосподарські артілі виникли: «Бджола» — 1923, «Хвиля» — 1924, «Зоря» — 1924, «Лебідь» — 1925, «Сокіл» — 1926 року, які в 1929 році створили колгосп «Жовтень».
У Великій Вітчизняній війні брало участь 195 жителів села, з них 109 — загинуло в боротьбі з ворогом, 95 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року в центрі Василівки встановлено пам'ятник на честь воїнів-односельців і воїнів-визволителів села, які загинули в боях з гітлерівськими окупантами.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Жовтень», за яким закріплено 1709,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1579,9 га, саду — 14,5 га, водоймищ — 11,4 га. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В селі е восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 144 учнів, 2 бібліотеки з фондом 9 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 21 комуніста, комсомольська — 28 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 31 трудівника відзначено урядовими нагородами.
Село відоме з XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перші сільськогосподарські артілі виникли: «Бджола» — 1923, «Хвиля» — 1924, «Зоря» — 1924, «Лебідь» — 1925, «Сокіл» — 1926 року, які в 1929 році створили колгосп «Жовтень».
У Великій Вітчизняній війні брало участь 195 жителів села, з них 109 — загинуло в боротьбі з ворогом, 95 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року в центрі Василівки встановлено пам'ятник на честь воїнів-односельців і воїнів-визволителів села, які загинули в боях з гітлерівськими окупантами.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 14 октября 2013 г.
Село Турбівка, Попільнянський район
ТУРБІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Калинівці (притока Ірпеня), за 29 км на північний схід від районного центру га за 15 км від найближчої залізничної станції Криве. Дворів — 260. Населення — 660 чоловік. Сільраді підпорядковані села Лисівка і Мишерине. За колгоспом «Перемога», центральна садиба якого розміщена в Турбівді, закріплено 3841,9 га землі, в т. ч. сільськогосподарських угідь 3247,1 га, з них орної землі — 2715,1 га. Колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, картоплю.
В селі є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 128 учнів. При школі організовано консультпункт для заочників. Тут діють клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 12,3 тис. книг, медичний пункт, дитячий садок, АТС, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 36 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 39 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. бригадира тракторної бригади І. М. Стельмаха — орденом Леніна.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни боролося 458 жителів села, з них 120 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 221 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами.
На території Турбівки 1959 і 1966 років споруджено два пам'ятники воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
Уродженцями Турбівки є генерал-майор А. К. Діденко і доктор хімічних наук професор С. К. Можар.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 128 учнів. При школі організовано консультпункт для заочників. Тут діють клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 12,3 тис. книг, медичний пункт, дитячий садок, АТС, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 26 комуністів, комсомольська — 36 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 39 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP, у т. ч. бригадира тракторної бригади І. М. Стельмаха — орденом Леніна.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни боролося 458 жителів села, з них 120 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 221 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами.
На території Турбівки 1959 і 1966 років споруджено два пам'ятники воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
Уродженцями Турбівки є генерал-майор А. К. Діденко і доктор хімічних наук професор С. К. Можар.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Сущанка, Попільнянський район
СУЩАНКА — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Ірпеня, за 30 км на північний схід від районного центру та за 9 км від найближчої залізничної станції Волиці. Дворів — 311. Населення — 793 чоловіка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Світанок», за яким закріплено 1651,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1429 орної землі. Господарство спеціалізується на виробництві продукції птахівництва та молока.
Працюють восьмирічна і початкова школи, в яких 12 учителів навчають 122 учнів, будинок культури на 220 місць, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла.
Партійна організація об'єднує 27 комуністів, комсомольська — 23 членів BЛKCM.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 26 трудівників села, з них садовника M. M. Сича — орденом Леніна, голову колгоспу С. В. Мужа — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь 199 жителів села, з них 96 — за мужність і відвагу відзначено нагородами, 103 — полягли смертю хоробрих. їм, а також воїнам-визволителям Сущанки в 1949, 1951 і 1953 роках встановлено три обеліски Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна і початкова школи, в яких 12 учителів навчають 122 учнів, будинок культури на 220 місць, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла.
Партійна організація об'єднує 27 комуністів, комсомольська — 23 членів BЛKCM.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 26 трудівників села, з них садовника M. M. Сича — орденом Леніна, голову колгоспу С. В. Мужа — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь 199 жителів села, з них 96 — за мужність і відвагу відзначено нагородами, 103 — полягли смертю хоробрих. їм, а також воїнам-визволителям Сущанки в 1949, 1951 і 1953 роках встановлено три обеліски Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
суббота, 12 октября 2013 г.
Село Строків, Попільнянський район
СТРОКІВ — село, центр сільської Ради. Розташований на березі річки Ростовиці, за 14 км на південний схід від районного центру. Через село проходить вузькоколійна залізнична лінія Сквира — Попільня »та автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 390. Населення — 967 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу ім. В. І. Чапаєва, за яким закріплено 1896,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1763 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, картоплю. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
В Строкові є млин та олійниця.
Працюють середня школа, де 18 учителів навчають 240 учнів, будинок культури на 350 місць, 2 бібліотеки з фондом понад 11 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 50 місць, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 34 комуністів, комсомольська — 60 членів ВЛКСМ. Партійний і комсомольський осередки створені 1929 року.
За успіхи в праці 38 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село засноване в XVIII столітті.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. За мужність і відвагу в боях з басмачами А. П. Пантелійчук нагороджений орденом Червоного Прапора.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 360 жителів села, з них 192 — відзначено урядовими нагородами, 133 — загинули смертю хоробрих.
Полеглим воїнам-односельцям та воїнам-визволителям села від гітлерівців у 1966 році споруджено обеліск Слави.
Уродженцем села є радянський український письменник В. О. Міняйло.
На околиці Строкова виявлено давньоруський курганний могильник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В Строкові є млин та олійниця.
Працюють середня школа, де 18 учителів навчають 240 учнів, будинок культури на 350 місць, 2 бібліотеки з фондом понад 11 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 50 місць, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 34 комуністів, комсомольська — 60 членів ВЛКСМ. Партійний і комсомольський осередки створені 1929 року.
За успіхи в праці 38 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село засноване в XVIII столітті.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. За мужність і відвагу в боях з басмачами А. П. Пантелійчук нагороджений орденом Червоного Прапора.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 360 жителів села, з них 192 — відзначено урядовими нагородами, 133 — загинули смертю хоробрих.
Полеглим воїнам-односельцям та воїнам-визволителям села від гітлерівців у 1966 році споруджено обеліск Слави.
Уродженцем села є радянський український письменник В. О. Міняйло.
На околиці Строкова виявлено давньоруський курганний могильник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 11 октября 2013 г.
Село Ставище, Попільнянський район
СТАВИЩЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване на річці Кам'янці (притока Росі), за 18 км на схід від районного центру та за 3 км від найближчої залізничної станції Кожанка. Дворів — 565. Населення — 290 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Дехтярка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу ім. Г. І. Петровського, за яким закріплено 1730,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1500,7 га орної землі, 35 га саду, 117 га водоймищ — ставків. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
Працюють середня школа, в якій 15 учителів навчають 217 учнів, будинок культури на 360 місць, бібліотека з фондом 12 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, поштове відділення, сільмаг, книжковий кіоск, майстерня індпошиву.
Партійна організація села (створена 1926 року) об'єднує 28 комуністів, комсомольська (виникла 1927 року) — 68 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства та культури 60 трудівників села нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Село відоме з 1618 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 430 жителів села, з них 182 — відзначено орденами й медалями, 196 — полягло смертю хоробрих. їм та воїнам-визволителям Ставища 1966 року споруджено пам'ятник та обеліск Слави.
В центрі села 1969 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа, в якій 15 учителів навчають 217 учнів, будинок культури на 360 місць, бібліотека з фондом 12 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, поштове відділення, сільмаг, книжковий кіоск, майстерня індпошиву.
Партійна організація села (створена 1926 року) об'єднує 28 комуністів, комсомольська (виникла 1927 року) — 68 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства та культури 60 трудівників села нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Село відоме з 1618 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 430 жителів села, з них 182 — відзначено орденами й медалями, 196 — полягло смертю хоробрих. їм та воїнам-визволителям Ставища 1966 року споруджено пам'ятник та обеліск Слави.
В центрі села 1969 року встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
четверг, 10 октября 2013 г.
Село Сокільча, Попільнянський район
СОКІЛЬЧА — село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Унави, за 12 км на північний захід від районного центру та залізничної станції Попільня. Поблизу села проходить автошлях Сіквира — Житомир. Дворів — 338. Населення — 978 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Маркова Волиця. За колгоспом ім. С. М. Кірова, центральна садиба якого розміщена в Сокільчі, закріплено 2683,7 га землі, в т. ч. орної — 2435,5 га, саду — 31 га, пасовищ — 36 га, лісу — 15 га, водоймищ — 40 га. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, ячмінь, цукрові буряки, горох, кукурудза. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму.
В селі працюють середня школа, де 17 педагогів навчають 201 учня, будинок культури на 450 місць, бібліотека з фондом 9,7 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла і садок, відділення зв'язку, АТС, 5 магазинів.
Дві партійні організації об'єднують 35 комуністів, дві комсомольські — 80 членів ВЛКСМ. Партійний осередок на селі створено 1921-го, комсомольський — 1922 року.
За успіхи в праці нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу 57 трудівників села.
Село відоме з 1471 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
1918 року під час німецької окупації в селі був створений партизанський загін на чолі з більшовиком О. К. Попелюхою, який вів боротьбу проти іноземних інтервентів та контрреволюційних банд. 7 листопада 1920 року в Сокільчі створено комуну «Чайка».
Під час Великої Вітчизняної, війни на фронтах і в тилу ворога відстоювали свободу і незалежність Батьківщини 250 сокільчанців, з них 106 загинуло, 130 — відзначено урядовими нагородами. В Марковій Волиці живе повний кавалер ордена Слави А. С. Павлинчук.
1927 року жителі Сокільчі спорудили пам'ятник активному учаснику громадянської війни О. К. Попелюсі, а 1952 року — воїнам-односельцям і воїнам-визволителям села, які полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють середня школа, де 17 педагогів навчають 201 учня, будинок культури на 450 місць, бібліотека з фондом 9,7 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячі ясла і садок, відділення зв'язку, АТС, 5 магазинів.
Дві партійні організації об'єднують 35 комуністів, дві комсомольські — 80 членів ВЛКСМ. Партійний осередок на селі створено 1921-го, комсомольський — 1922 року.
За успіхи в праці нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу 57 трудівників села.
Село відоме з 1471 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
1918 року під час німецької окупації в селі був створений партизанський загін на чолі з більшовиком О. К. Попелюхою, який вів боротьбу проти іноземних інтервентів та контрреволюційних банд. 7 листопада 1920 року в Сокільчі створено комуну «Чайка».
Під час Великої Вітчизняної, війни на фронтах і в тилу ворога відстоювали свободу і незалежність Батьківщини 250 сокільчанців, з них 106 загинуло, 130 — відзначено урядовими нагородами. В Марковій Волиці живе повний кавалер ордена Слави А. С. Павлинчук.
1927 року жителі Сокільчі спорудили пам'ятник активному учаснику громадянської війни О. К. Попелюсі, а 1952 року — воїнам-односельцям і воїнам-визволителям села, які полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)