ЛУЧИН — село, центр сільської Ради депутатів трудящих. Розташований на річці Калинівці (притока Ірпеня), за 32 км на північний схід від районного центру та за 15 км від найближчої залізничної станції Криве. Дворів — 386. Населення — 917 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «За мир», за яким закріплено 2526,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2278,6 га орної землі, 49,5 га саду та 159,7 га лісу. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
В Лучині працюють восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 108 учнів, клуб на 200 місць, бібліотека з фондом 7,8 тис. книг, медпункт, поштове відділення.
Партійна організація об'єднує 29 комуністів, комсомольська — 35 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 36 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1612 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни билося з німецько-фашистськими загарбниками понад 350 жителів Лучина, з них 213 — загинуло, 141 — відзначено урядовими нагородами. Під час війни на території Лучина діяла підпільна комсомольська організація. На братських могилах радянських воїнів, що полягли в боях за визволення села, встановлено 2 пам'ятники.
Уродженцем села є український радянський поет В. І. Омельченко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 21 октября 2013 г.
воскресенье, 20 октября 2013 г.
Село Липки, Попільнянський район
ЛИПКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 20 км на північний захід від районного центру та за 2 від найближчої залізничної станції Скочище. Дворів — 458. Населення — 1231 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Бухалівщина. На території Липок розміщена центральна садиба колгоспу «Прогрес», за яким закріплено 2591,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2327,1 га орної землі, 28 га саду. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, тваринництво м'ясо-молочного напряму. В колгоспі е пилорама.
В селі міститься відділення Корнинського цукрокомбінату, яке спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків.
Працюють середня школа, в якій 19 педагогів навчають 284 учнів, два клуби, бібліотека з фондом 12,7 тис. книг, медичний пункт, пологовий будинок, дитячі ясла та садок.
1925 року в селі створено партійну та комсомольську організації. Нині парторганізація об'єднує 25 комуністів, 2 комсомольські — 110 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 58 трудівників села.
Село відоме з XVII століття.
У роки першої російської революції в Липках під впливом соціал-демократичних організацій, що діяли тоді на Корнинському та Ходорківському цукрових заводах, відбувся селянський виступ, для придушення якого було викликано роту солдат. За участь у виступі велику групу селян засудили до тюремного ув'язнення.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боровся 281 житель села, з них — 140 загинуло, 153 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами, а В. Г. Яковенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З листопада 1941 року по грудень 1942 року в селі діяла підпільна патріотична група, яку певний час очолював український радянський поет уродженець села M. І. Шпак (справжнє прізвище — Шпаківський. 1909—1942), закатований 19 червня 1942 року гітлерівцями.
В Липках 1967 року споруджено обеліск Слави на честь загиблих воїнів-односельців і воїнів-визволителів села від фашистів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі міститься відділення Корнинського цукрокомбінату, яке спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків.
Працюють середня школа, в якій 19 педагогів навчають 284 учнів, два клуби, бібліотека з фондом 12,7 тис. книг, медичний пункт, пологовий будинок, дитячі ясла та садок.
1925 року в селі створено партійну та комсомольську організації. Нині парторганізація об'єднує 25 комуністів, 2 комсомольські — 110 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 58 трудівників села.
Село відоме з XVII століття.
У роки першої російської революції в Липках під впливом соціал-демократичних організацій, що діяли тоді на Корнинському та Ходорківському цукрових заводах, відбувся селянський виступ, для придушення якого було викликано роту солдат. За участь у виступі велику групу селян засудили до тюремного ув'язнення.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боровся 281 житель села, з них — 140 загинуло, 153 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами, а В. Г. Яковенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З листопада 1941 року по грудень 1942 року в селі діяла підпільна патріотична група, яку певний час очолював український радянський поет уродженець села M. І. Шпак (справжнє прізвище — Шпаківський. 1909—1942), закатований 19 червня 1942 року гітлерівцями.
В Липках 1967 року споруджено обеліск Слави на честь загиблих воїнів-односельців і воїнів-визволителів села від фашистів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Макарівка, Попільнянський район
МАКАРІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на берегах річки Паволочанки (притока Роставиці), за 16 км на південний захід від районного центру. До найближчої залізничної станції Бровки — 10 км. Дворів — 568. Населення — 1660 чоловік. В селі містяться відділок бурякорадгоспу ім. О. Д. Цюрупи, центральна садиба якого — в Андрушках. Відділок спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків. Важлива роль у господарстві належить також зерновим культурам та тваринництву м'ясо-молочного напряму.
Працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, а також побутовий комбінат.
Партійна організація відділку радгоспу об'єднує 24 комуністів, комсомольська — 37 членів ВЛКСМ.
За трудові досягнення 39 чоловік відзначено орденами й медалями СРСР, а доярку О. І. Унт нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1700 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 306 жителів Макарівки, з них 169—полягло смертю хоробрих,. 137 — нагороджено орденами й медалями.
В центрі Макарівки встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села і три меморіальні плити, на яких викарбувані імена односельців, що віддали своє життя за Батьківщину.
Уродженцем Макарівки є Герой Соціалістичної Праці Ф. С. Коломієць.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, а також побутовий комбінат.
Партійна організація відділку радгоспу об'єднує 24 комуністів, комсомольська — 37 членів ВЛКСМ.
За трудові досягнення 39 чоловік відзначено орденами й медалями СРСР, а доярку О. І. Унт нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1700 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 306 жителів Макарівки, з них 169—полягло смертю хоробрих,. 137 — нагороджено орденами й медалями.
В центрі Макарівки встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села і три меморіальні плити, на яких викарбувані імена односельців, що віддали своє життя за Батьківщину.
Уродженцем Макарівки є Герой Соціалістичної Праці Ф. С. Коломієць.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 18 октября 2013 г.
Село Миролюбівка, Попільнянський район
МИРОЛЮБІВКА — село (утворилося 27 березня 1962 року внаслідок об'єднання сіл Кіловки і Лозовика), центр сільської Ради.. Розташована на лівому березі річки Унави (притока Ірпеня), за 9 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Попільня. Дворів — 672. Населення — 1574 чоловіка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Зоря комунізму», за яким закріплено 3006,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2777 га орної землі. Господарство спеціалізується на виробництві свинини.
На території села працюють початкова і восьмирічна , школи, де 13 педагогів навчають 179 учнів, два клуби, дві бібліотеки з фондом 19,8 тис. книг, два фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація колгоспу «Зоря комунізму» (осередок виник 1927 року) об'єднує 34 комуністів, комсомольська (створена 1924 року) — 47 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 65 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — голову правління колгоспу С. Ф. Венгера.
Кіловка відома з 1732 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
284 жителі села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 98 — полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 135 — відзначено урядовими нагородами.
В Миролюбівці 1962 року встановлено два обеліски Слави на честь полеглих воїнів-односельців та воїнів, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села працюють початкова і восьмирічна , школи, де 13 педагогів навчають 179 учнів, два клуби, дві бібліотеки з фондом 19,8 тис. книг, два фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація колгоспу «Зоря комунізму» (осередок виник 1927 року) об'єднує 34 комуністів, комсомольська (створена 1924 року) — 47 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 65 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — голову правління колгоспу С. Ф. Венгера.
Кіловка відома з 1732 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
284 жителі села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 98 — полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 135 — відзначено урядовими нагородами.
В Миролюбівці 1962 року встановлено два обеліски Слави на честь полеглих воїнів-односельців та воїнів, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Жовтневе, Попільнянський район
ЖОВТНЕВЕ (до 1937 року — Жидівці) — село, центр сільської Ради. Розташоване на правому березі річки Унави (притока Ірпеня), за 9 км на північний схід від районного центру та за 6 км від залізничної станції Криве. Через село проходить автошлях Попільня — Корнин. Дворів — 542. Населення — 1491 чоловік. На території села розміщені центральні садиби: хмелерадгоспу «Попільнянський» (769 га земельних угідь) та колгоспу ім. О. М. Горького, за яким закріплено 1699 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1584 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами в колгоспі є пшениця, цукровий буряк та картопля; розвинуте птахівництво і молочне тваринництво.
В селі працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають і виховують 167 учнів, будинок культури із залом на 400 місць, бібліотека з фондом 10 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, стадіон.
2 партійні організації об'єднують 25 комуністів, 3 комсомольські — 30 членів ВЛKCM.
За високі виробничі показники 39 трудівників села нагороджено орденами і медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — бригадира рільничої бригади П. З. Кравця.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
280 жителів Жовтневого брало участь у Великій Вітчизняній війні, з них — 149 відзначено урядовими нагородами, 147 — полягло в боях з ворогом.
1952 року встановлено пам'ятник воїнам, які загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками під час визволення села.
Уродженцями села є доктор історичних наук М. З. Данилюк, кандидат економічних наук 3. 3. Данилюк і генерал-лейтенант В. Я. Мякушко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають і виховують 167 учнів, будинок культури із залом на 400 місць, бібліотека з фондом 10 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, стадіон.
2 партійні організації об'єднують 25 комуністів, 3 комсомольські — 30 членів ВЛKCM.
За високі виробничі показники 39 трудівників села нагороджено орденами і медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — бригадира рільничої бригади П. З. Кравця.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
280 жителів Жовтневого брало участь у Великій Вітчизняній війні, з них — 149 відзначено урядовими нагородами, 147 — полягло в боях з ворогом.
1952 року встановлено пам'ятник воїнам, які загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками під час визволення села.
Уродженцями села є доктор історичних наук М. З. Данилюк, кандидат економічних наук 3. 3. Данилюк і генерал-лейтенант В. Я. Мякушко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 16 октября 2013 г.
Село Великі Лісівці, Попільнянський район
ВЕЛИКІ ЛІСІВЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Унави, за 8 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Попільня. Поблизу села проходить автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 267. Населення — 729 чоловік. У селі розміщена центральна садиба колгоспу «Прапор Леніна», за яким закріплено 1247,3 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1194,8 га орної землі, 26 га саду, 13 га лісу, 5 га водоймищ. У господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має цегельний завод, пилораму.
На території села є восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 154 учнів, будинок культури на 300 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 12 тис. примірників, медичний пункт, сезонні дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 25 комуністів, комсомольська — 13 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 35 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 145 жителів села, з них 80 — нагороджено орденами й медалями, 83 — полягли смертю хоробрих.
У Великих Лісівцях споруджено пам'ятник воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців, а 1967-го — відкрито обеліск Слави на честь воїнів-односельців, полеглих у роки Великої Вітчизняної та радянсько-фінляндської воєн.
Із села вийшли К. І. Пазирук — доктор технічних наук, А. К. Бойко — кандидат біологічних наук, В. К. Бойко — кандидат медичних наук, Ю. П. Космач — кандидат технічних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села є восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 154 учнів, будинок культури на 300 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 12 тис. примірників, медичний пункт, сезонні дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 25 комуністів, комсомольська — 13 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 35 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Село відоме з 1746 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 145 жителів села, з них 80 — нагороджено орденами й медалями, 83 — полягли смертю хоробрих.
У Великих Лісівцях споруджено пам'ятник воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців, а 1967-го — відкрито обеліск Слави на честь воїнів-односельців, полеглих у роки Великої Вітчизняної та радянсько-фінляндської воєн.
Із села вийшли К. І. Пазирук — доктор технічних наук, А. К. Бойко — кандидат біологічних наук, В. К. Бойко — кандидат медичних наук, Ю. П. Космач — кандидат технічних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
вторник, 15 октября 2013 г.
Село Василівка, Попільнянський район
ВАСИЛІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Кам'янки (притока Росі), за 18 км на захід від районного центру та за 3 км від залізничної станції Бровки. Дворів — 325. Населення — 954 чоловіка.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Жовтень», за яким закріплено 1709,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1579,9 га, саду — 14,5 га, водоймищ — 11,4 га. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В селі е восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 144 учнів, 2 бібліотеки з фондом 9 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 21 комуніста, комсомольська — 28 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 31 трудівника відзначено урядовими нагородами.
Село відоме з XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перші сільськогосподарські артілі виникли: «Бджола» — 1923, «Хвиля» — 1924, «Зоря» — 1924, «Лебідь» — 1925, «Сокіл» — 1926 року, які в 1929 році створили колгосп «Жовтень».
У Великій Вітчизняній війні брало участь 195 жителів села, з них 109 — загинуло в боротьбі з ворогом, 95 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року в центрі Василівки встановлено пам'ятник на честь воїнів-односельців і воїнів-визволителів села, які загинули в боях з гітлерівськими окупантами.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Жовтень», за яким закріплено 1709,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1579,9 га, саду — 14,5 га, водоймищ — 11,4 га. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В селі е восьмирічна школа, де 12 педагогів навчають 144 учнів, 2 бібліотеки з фондом 9 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 21 комуніста, комсомольська — 28 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 31 трудівника відзначено урядовими нагородами.
Село відоме з XVI століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перші сільськогосподарські артілі виникли: «Бджола» — 1923, «Хвиля» — 1924, «Зоря» — 1924, «Лебідь» — 1925, «Сокіл» — 1926 року, які в 1929 році створили колгосп «Жовтень».
У Великій Вітчизняній війні брало участь 195 жителів села, з них 109 — загинуло в боротьбі з ворогом, 95 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року в центрі Василівки встановлено пам'ятник на честь воїнів-односельців і воїнів-визволителів села, які загинули в боях з гітлерівськими окупантами.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)