ГОЛУБ'ЯТИН — село, центр сільської Ради. Розташований за 15 км на південь від районного центру та залізничної станції Попільня і за З км від автошляху Житомир — Сквира. Через село протікає річка Роставиця (притока Росі). Дворів — 400. Населення — 1047 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким закріплено 1943,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1834,8 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
На території села є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 200 учнів, клуб, дві бібліотеки з фондом 12,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, сезонні дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 22 комуністів, 2 комсомольські — 42 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства 230 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. ланкову Г. Я. Голійчук нагороджено орденом Жовтневої Революції, доярку А. Ю. Осипчук — орденом Трудового Червоного Прапора, 42 чоловіка — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Понад 200 жителів Голуб'ятина брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 90 — удостоєні орденів й медалей. В липні 1941 року на підступах до села запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками вели воїни 94-го прикордонного загону. На місці бою 1963 року встановлено обеліск, у школі обладнано кімнату бойової слави. В день 25-річчя перемоги над гітлерівцями 169 воїнам-односельцям, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини, споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 23 октября 2013 г.
вторник, 22 октября 2013 г.
Село Харліївка, Попільнянський район
ХАРЛІЇВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Кам'янці (притока Росі), за 10 км на захід від районного центру та за 2 км від однойменної залізничної станції. Дворів — 478. Населення — 1276 чоловік. За колгоспом «Комуніст України» закріплено 3379,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3209,4 га орної землі. Провідними культурами є пшениця, цукрові буряки. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. В господарстві є пилорама.
Працюють середня школа, в якій 18 учителів навчають 249 учнів, клуб на 250 місць, бібліотека з фондом 17. тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1926 року) об'єднує 43 комуністів, комсомольська (виникла 1923 року) — 65 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в праці 67 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу В. М. Горкуценка.
Село відоме з 1605 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1922 року в Харліївці створено сільськогосподарську артіль «Руль».
У боях проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь понад 500 жителів села, з них 108 — віддало життя за щастя і свободу Батьківщини, 255 — відзначено орденами й медалями, а В. О. Прокопенко став повним кавалером ордена Слави.
На честь воїнів-односельців та воїнів-визволителів Харліївки, які полягли смертю хоробрих у боротьбі з гітлерівцями, 1959 року в селі споруджено обеліск Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа, в якій 18 учителів навчають 249 учнів, клуб на 250 місць, бібліотека з фондом 17. тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1926 року) об'єднує 43 комуністів, комсомольська (виникла 1923 року) — 65 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в праці 67 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу В. М. Горкуценка.
Село відоме з 1605 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1922 року в Харліївці створено сільськогосподарську артіль «Руль».
У боях проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь понад 500 жителів села, з них 108 — віддало життя за щастя і свободу Батьківщини, 255 — відзначено орденами й медалями, а В. О. Прокопенко став повним кавалером ордена Слави.
На честь воїнів-односельців та воїнів-визволителів Харліївки, які полягли смертю хоробрих у боротьбі з гітлерівцями, 1959 року в селі споруджено обеліск Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 21 октября 2013 г.
Село Лучин, Попільнянський район
ЛУЧИН — село, центр сільської Ради депутатів трудящих. Розташований на річці Калинівці (притока Ірпеня), за 32 км на північний схід від районного центру та за 15 км від найближчої залізничної станції Криве. Дворів — 386. Населення — 917 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «За мир», за яким закріплено 2526,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2278,6 га орної землі, 49,5 га саду та 159,7 га лісу. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
В Лучині працюють восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 108 учнів, клуб на 200 місць, бібліотека з фондом 7,8 тис. книг, медпункт, поштове відділення.
Партійна організація об'єднує 29 комуністів, комсомольська — 35 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 36 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1612 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни билося з німецько-фашистськими загарбниками понад 350 жителів Лучина, з них 213 — загинуло, 141 — відзначено урядовими нагородами. Під час війни на території Лучина діяла підпільна комсомольська організація. На братських могилах радянських воїнів, що полягли в боях за визволення села, встановлено 2 пам'ятники.
Уродженцем села є український радянський поет В. І. Омельченко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В Лучині працюють восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 108 учнів, клуб на 200 місць, бібліотека з фондом 7,8 тис. книг, медпункт, поштове відділення.
Партійна організація об'єднує 29 комуністів, комсомольська — 35 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 36 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1612 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни билося з німецько-фашистськими загарбниками понад 350 жителів Лучина, з них 213 — загинуло, 141 — відзначено урядовими нагородами. Під час війни на території Лучина діяла підпільна комсомольська організація. На братських могилах радянських воїнів, що полягли в боях за визволення села, встановлено 2 пам'ятники.
Уродженцем села є український радянський поет В. І. Омельченко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
воскресенье, 20 октября 2013 г.
Село Липки, Попільнянський район
ЛИПКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 20 км на північний захід від районного центру та за 2 від найближчої залізничної станції Скочище. Дворів — 458. Населення — 1231 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Бухалівщина. На території Липок розміщена центральна садиба колгоспу «Прогрес», за яким закріплено 2591,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2327,1 га орної землі, 28 га саду. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, тваринництво м'ясо-молочного напряму. В колгоспі е пилорама.
В селі міститься відділення Корнинського цукрокомбінату, яке спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків.
Працюють середня школа, в якій 19 педагогів навчають 284 учнів, два клуби, бібліотека з фондом 12,7 тис. книг, медичний пункт, пологовий будинок, дитячі ясла та садок.
1925 року в селі створено партійну та комсомольську організації. Нині парторганізація об'єднує 25 комуністів, 2 комсомольські — 110 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 58 трудівників села.
Село відоме з XVII століття.
У роки першої російської революції в Липках під впливом соціал-демократичних організацій, що діяли тоді на Корнинському та Ходорківському цукрових заводах, відбувся селянський виступ, для придушення якого було викликано роту солдат. За участь у виступі велику групу селян засудили до тюремного ув'язнення.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боровся 281 житель села, з них — 140 загинуло, 153 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами, а В. Г. Яковенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З листопада 1941 року по грудень 1942 року в селі діяла підпільна патріотична група, яку певний час очолював український радянський поет уродженець села M. І. Шпак (справжнє прізвище — Шпаківський. 1909—1942), закатований 19 червня 1942 року гітлерівцями.
В Липках 1967 року споруджено обеліск Слави на честь загиблих воїнів-односельців і воїнів-визволителів села від фашистів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі міститься відділення Корнинського цукрокомбінату, яке спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків.
Працюють середня школа, в якій 19 педагогів навчають 284 учнів, два клуби, бібліотека з фондом 12,7 тис. книг, медичний пункт, пологовий будинок, дитячі ясла та садок.
1925 року в селі створено партійну та комсомольську організації. Нині парторганізація об'єднує 25 комуністів, 2 комсомольські — 110 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці орденами й медалями СРСР нагороджено 58 трудівників села.
Село відоме з XVII століття.
У роки першої російської революції в Липках під впливом соціал-демократичних організацій, що діяли тоді на Корнинському та Ходорківському цукрових заводах, відбувся селянський виступ, для придушення якого було викликано роту солдат. За участь у виступі велику групу селян засудили до тюремного ув'язнення.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боровся 281 житель села, з них — 140 загинуло, 153 — за мужність і відвагу відзначено урядовими нагородами, а В. Г. Яковенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З листопада 1941 року по грудень 1942 року в селі діяла підпільна патріотична група, яку певний час очолював український радянський поет уродженець села M. І. Шпак (справжнє прізвище — Шпаківський. 1909—1942), закатований 19 червня 1942 року гітлерівцями.
В Липках 1967 року споруджено обеліск Слави на честь загиблих воїнів-односельців і воїнів-визволителів села від фашистів.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Макарівка, Попільнянський район
МАКАРІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на берегах річки Паволочанки (притока Роставиці), за 16 км на південний захід від районного центру. До найближчої залізничної станції Бровки — 10 км. Дворів — 568. Населення — 1660 чоловік. В селі містяться відділок бурякорадгоспу ім. О. Д. Цюрупи, центральна садиба якого — в Андрушках. Відділок спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків. Важлива роль у господарстві належить також зерновим культурам та тваринництву м'ясо-молочного напряму.
Працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, а також побутовий комбінат.
Партійна організація відділку радгоспу об'єднує 24 комуністів, комсомольська — 37 членів ВЛКСМ.
За трудові досягнення 39 чоловік відзначено орденами й медалями СРСР, а доярку О. І. Унт нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1700 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 306 жителів Макарівки, з них 169—полягло смертю хоробрих,. 137 — нагороджено орденами й медалями.
В центрі Макарівки встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села і три меморіальні плити, на яких викарбувані імена односельців, що віддали своє життя за Батьківщину.
Уродженцем Макарівки є Герой Соціалістичної Праці Ф. С. Коломієць.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, а також побутовий комбінат.
Партійна організація відділку радгоспу об'єднує 24 комуністів, комсомольська — 37 членів ВЛКСМ.
За трудові досягнення 39 чоловік відзначено орденами й медалями СРСР, а доярку О. І. Унт нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1700 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 306 жителів Макарівки, з них 169—полягло смертю хоробрих,. 137 — нагороджено орденами й медалями.
В центрі Макарівки встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села і три меморіальні плити, на яких викарбувані імена односельців, що віддали своє життя за Батьківщину.
Уродженцем Макарівки є Герой Соціалістичної Праці Ф. С. Коломієць.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 18 октября 2013 г.
Село Миролюбівка, Попільнянський район
МИРОЛЮБІВКА — село (утворилося 27 березня 1962 року внаслідок об'єднання сіл Кіловки і Лозовика), центр сільської Ради.. Розташована на лівому березі річки Унави (притока Ірпеня), за 9 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Попільня. Дворів — 672. Населення — 1574 чоловіка. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Зоря комунізму», за яким закріплено 3006,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2777 га орної землі. Господарство спеціалізується на виробництві свинини.
На території села працюють початкова і восьмирічна , школи, де 13 педагогів навчають 179 учнів, два клуби, дві бібліотеки з фондом 19,8 тис. книг, два фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація колгоспу «Зоря комунізму» (осередок виник 1927 року) об'єднує 34 комуністів, комсомольська (створена 1924 року) — 47 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 65 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — голову правління колгоспу С. Ф. Венгера.
Кіловка відома з 1732 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
284 жителі села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 98 — полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 135 — відзначено урядовими нагородами.
В Миролюбівці 1962 року встановлено два обеліски Слави на честь полеглих воїнів-односельців та воїнів, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села працюють початкова і восьмирічна , школи, де 13 педагогів навчають 179 учнів, два клуби, дві бібліотеки з фондом 19,8 тис. книг, два фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація колгоспу «Зоря комунізму» (осередок виник 1927 року) об'єднує 34 комуністів, комсомольська (створена 1924 року) — 47 членів ВЛКСМ.
За успіхи в праці 65 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — голову правління колгоспу С. Ф. Венгера.
Кіловка відома з 1732 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
284 жителі села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 98 — полягли смертю хоробрих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 135 — відзначено урядовими нагородами.
В Миролюбівці 1962 року встановлено два обеліски Слави на честь полеглих воїнів-односельців та воїнів, які загинули під час визволення села від гітлерівців.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Село Жовтневе, Попільнянський район
ЖОВТНЕВЕ (до 1937 року — Жидівці) — село, центр сільської Ради. Розташоване на правому березі річки Унави (притока Ірпеня), за 9 км на північний схід від районного центру та за 6 км від залізничної станції Криве. Через село проходить автошлях Попільня — Корнин. Дворів — 542. Населення — 1491 чоловік. На території села розміщені центральні садиби: хмелерадгоспу «Попільнянський» (769 га земельних угідь) та колгоспу ім. О. М. Горького, за яким закріплено 1699 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1584 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами в колгоспі є пшениця, цукровий буряк та картопля; розвинуте птахівництво і молочне тваринництво.
В селі працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають і виховують 167 учнів, будинок культури із залом на 400 місць, бібліотека з фондом 10 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, стадіон.
2 партійні організації об'єднують 25 комуністів, 3 комсомольські — 30 членів ВЛKCM.
За високі виробничі показники 39 трудівників села нагороджено орденами і медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — бригадира рільничої бригади П. З. Кравця.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
280 жителів Жовтневого брало участь у Великій Вітчизняній війні, з них — 149 відзначено урядовими нагородами, 147 — полягло в боях з ворогом.
1952 року встановлено пам'ятник воїнам, які загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками під час визволення села.
Уродженцями села є доктор історичних наук М. З. Данилюк, кандидат економічних наук 3. 3. Данилюк і генерал-лейтенант В. Я. Мякушко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють восьмирічна школа, де 15 учителів навчають і виховують 167 учнів, будинок культури із залом на 400 місць, бібліотека з фондом 10 тис. книг, медпункт, дитячі ясла, стадіон.
2 партійні організації об'єднують 25 комуністів, 3 комсомольські — 30 членів ВЛKCM.
За високі виробничі показники 39 трудівників села нагороджено орденами і медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — бригадира рільничої бригади П. З. Кравця.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
280 жителів Жовтневого брало участь у Великій Вітчизняній війні, з них — 149 відзначено урядовими нагородами, 147 — полягло в боях з ворогом.
1952 року встановлено пам'ятник воїнам, які загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками під час визволення села.
Уродженцями села є доктор історичних наук М. З. Данилюк, кандидат економічних наук 3. 3. Данилюк і генерал-лейтенант В. Я. Мякушко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)