ПОПІЛЬНЯ — село, центр сільської Ради. Розташована за 3 км на північний схід від районного центру та залізничної станції Попільня, біля автошляху Сквира — Житомир. Дворів — 645. Населення — 1791 чоловік.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу ім. І. В. Мічуріна, за яким закріплено 1823,2 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1678,6 га орної землі. Господарство спеціалізується на птахівництві. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, цукрові буряки. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції колгосп нагороджено пам'ятним прапором Житомирського Обкому КП України та обласної Ради депутатів трудящих.
В селі є середня школа, де 32 педагоги навчають 381 учня, будинок культури із залом на 350 місць, бібліотека з фондом 10,5 тис. книг, медпункт, дитячі ясла на 50 місць, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1922 року) об'єднує 32 комуністів, комсомольська (виникла 1923 року) — 98 членів ВЛКСМ.
За сумлінну працю 35 трудівників села відзначено урядовими нагородами, серед них орденом Леніна — заслужену вчительку УРСР А. Е. Звайгзне, бригадира рільничої бригади О. П. Савчука та голову колгоспу В. М. Горкуценка. В січні 1972 року агроному колгоспу, М. Т. Покотилу присвоєно звання заслуженого агронома УРСР.
Село засноване в XVI столітті.
В липні 1917 року тут відбувся масовий виступ селян проти поміщиків і лісопромисловців, організаторами якого були М. Д. Ткачук, Я. М. Кравець, А. Я. Кравець.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 21 січня 1921 року в Попільні створено одну з перших на території нинішнього району комуну «Світ». її організаторами були колишній шахтар з Донбасу І. В. Глушко (голова), колишній солдат-фронтовик латиш Е. Я. Звайгзне, робітник-арсеналець Г. П. Лозовський, залізничник Н. Є. Гуменюк.
В роки Великої Вітчизняної війни 210 жителів села брали активну участь у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Уже в липні 1941 року поблизу Попільні частини 94-го прикордонного загону вели запеклі бої з ворогом. На станції Попільня були склади боєприпасів. Члени підпільної групи, яку очолили колишні комунари Н. Є. Гуменюк і Є. І. Романчук, вирішили висадити їх у повітря. Але групу було заарештовано. Після страшних катувань гітлерівці повісили патріотів; 16 побратимів — розстріляли. 26 грудня 1943 року воїни 1-го Українського фронту визволили село. 73 жителів Попільні удостоєно нагород.
1967 року 133 воїнам-односельцям та воїнам-визволителям Попільні, які загинули в боях з гітлерівцями, в селі споруджено 2 обеліски
Слави. 9 травня 1970 року на околиці села, біля автошляху Сквира — Житомир встановлено обеліск полеглим воїнам 94-го прикордонного загону, які в липні 1941 року полягли смертю хоробрих, захищаючи Попільню від фашистських окупантів.
В день святкування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрито пам'ятник вождеві.
Родом з Попільні є доктор історичних наук професор В. П. Столяренко і кандидат історичних наук M. І. Панчук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
понедельник, 28 октября 2013 г.
воскресенье, 27 октября 2013 г.
Село Криве, Попільнянський район
КРИВЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Крив'янки (притока Ірпеня), за 18 км на північ від районного центру та за 6 км від однойменної залізничної станції. Дворів — 461. Населення — 1114 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Рудка. В Кривому розміщена центральна садиба колгоспу «Новий шлях», за яким закріплено 2480,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2299,5 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є зернові, а також цукрові буряки, картопля. На базі колгоспу працює районна школа передового досвіду вирощування високих урожаїв картоплі.
На території села є восьмирічна школа, де 13 учителів навчають 137 учнів, будинок культури на 280 місць, бібліотека з фондом 11,7 тис. книг, медпункт, два магазини.
Партійна організація об'єднує 42 комуністів, комсомольська — 27 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 53 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Орденом Леніна нагороджено колишнього бригадира садово-городньої бригади В. Т. Куліша. В 1969 році колгоспниця Є. І. Камінська була делегатом 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників.
Село відоме з 1619 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1923 року в селі організовано сільськогосподарську артіль.
У роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося 300 жителів села, з них 138 — за мужність і відвагу удостоєні урядових нагород, 155 — віддали своє життя за Батьківщину. 1967 року на їх честь відкрито обеліск Слави.
Уродженцями Кривого є Г. Ф. Дворко — доктор хімічних наук, І. Л. Маркевич — заслужений артист У PCP, Г. І. Дворко — генерал-майор та Ю. П. Рибак — Герой Соціалістичної Праці.
У квітні 1970 року в центрі села на честь 100-річчя від дня народження Володимиру Іллічу Леніну встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села є восьмирічна школа, де 13 учителів навчають 137 учнів, будинок культури на 280 місць, бібліотека з фондом 11,7 тис. книг, медпункт, два магазини.
Партійна організація об'єднує 42 комуністів, комсомольська — 27 членів BЛKCM.
За успіхи в праці 53 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Орденом Леніна нагороджено колишнього бригадира садово-городньої бригади В. Т. Куліша. В 1969 році колгоспниця Є. І. Камінська була делегатом 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників.
Село відоме з 1619 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1923 року в селі організовано сільськогосподарську артіль.
У роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників билося 300 жителів села, з них 138 — за мужність і відвагу удостоєні урядових нагород, 155 — віддали своє життя за Батьківщину. 1967 року на їх честь відкрито обеліск Слави.
Уродженцями Кривого є Г. Ф. Дворко — доктор хімічних наук, І. Л. Маркевич — заслужений артист У PCP, Г. І. Дворко — генерал-майор та Ю. П. Рибак — Герой Соціалістичної Праці.
У квітні 1970 року в центрі села на честь 100-річчя від дня народження Володимиру Іллічу Леніну встановлено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
суббота, 26 октября 2013 г.
Село Красногірка, Попільнянський район
КРАСНОГІРКА (до 1947 року — Хейлів) — село, центр сільсикої Ради. Розташована на правому березі річки Кам'янки (притока Росі), за 12 км на південний захід від районного центру та залізничної станції Попільня. Дворів — 283. Населення — 692 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Кам'янка. На території Красногірки розміщена центральна садиба колгоспу ім. Т. Г. Шевченка, за яким закріплено 1929,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1780,9 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
В селі працюють початкова школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, магазин.
Партійна організація об'єднує 19 комуністів, комсомольська (створена 1920 року) — 29 членів ВЛКСМ.
За успіхи в розвитку сільського господарства і культури нагороджено орденами і медалями СРСР 57 чоловік, у т. ч. орденом Леніна — бригадира тракторної бригади М. Я. Гончарука, орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу ім. М. О. Щорса с. Кам'янки І. М. Гончарука.
Село відоме з XVIII століття.
Радянська влада встановлена в січні 1918 року.
В боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками брало участь 214 жителів села, з них 98 — за героїзм, виявлений на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагороджено орденами і медалями, 129 — загинуло. 1967 року на їх честь встановлено обеліск Слави, а полеглим воїнам-визволителям Красногірки — пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють початкова школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, магазин.
Партійна організація об'єднує 19 комуністів, комсомольська (створена 1920 року) — 29 членів ВЛКСМ.
За успіхи в розвитку сільського господарства і культури нагороджено орденами і медалями СРСР 57 чоловік, у т. ч. орденом Леніна — бригадира тракторної бригади М. Я. Гончарука, орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу ім. М. О. Щорса с. Кам'янки І. М. Гончарука.
Село відоме з XVIII століття.
Радянська влада встановлена в січні 1918 року.
В боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками брало участь 214 жителів села, з них 98 — за героїзм, виявлений на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагороджено орденами і медалями, 129 — загинуло. 1967 року на їх честь встановлено обеліск Слави, а полеглим воїнам-визволителям Красногірки — пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
пятница, 25 октября 2013 г.
Село Котлярка, Попільнянський район
КОТЛЯРКА — село, центр сільської Ради. Розташована за 16 км на північний захід від районного центру та залізничної станції Попільня. Через село протікає річка Безименка, проходить автошлях Житомир — Сквира. Дворів — 308. Населення — 800 чоловік. За колгоспом «Здобуток Жовтня», центральна садиба якого розміщена в селі, закріплено 1534,2 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1394,8 га орної землі. Провідними культурами є пшениця і цукрові буряки. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. Колгосп має цегельний завод, пилораму. Господарству присвоєно звання колгоспу високої культури землеробства.
На території села є восьмирічна школа, будинок культури на 400 місць, бібліотека з фондом 8 тис. книг, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 28 комуністів, комсомольська — 19 членів BЛKCM.
За сумлінну працю 40 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Серед них орденом Леніна нагороджено доярку О. М. Ткачук, ланкового механізованої ланки І. І. Верпахівського, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира рільничої бригади Б. М. Рудницького, бригадира тракторної бригади А. М. Коваля, агронома М. А. Сольського, комбайнера В. П. Шинкаренка.
Село відоме з XVIII століття.
1917 року в Котлярці відбувся масовий виступ селян проти поміщика. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1920 року в селі розташовувався штаб Першої Кінної армії.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь 150 жителів Котлярки, з них 63—нагороджені орденами й медалями, 82 — віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини.
1954 року встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села від ворога в роки Великої Вітчизняної війни.
Уродженцем села є P. Н. Оксенюк — кандидат історичних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села є восьмирічна школа, будинок культури на 400 місць, бібліотека з фондом 8 тис. книг, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, 2 магазини.
Партійна організація об'єднує 28 комуністів, комсомольська — 19 членів BЛKCM.
За сумлінну працю 40 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Серед них орденом Леніна нагороджено доярку О. М. Ткачук, ланкового механізованої ланки І. І. Верпахівського, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира рільничої бригади Б. М. Рудницького, бригадира тракторної бригади А. М. Коваля, агронома М. А. Сольського, комбайнера В. П. Шинкаренка.
Село відоме з XVIII століття.
1917 року в Котлярці відбувся масовий виступ селян проти поміщика. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1920 року в селі розташовувався штаб Першої Кінної армії.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь 150 жителів Котлярки, з них 63—нагороджені орденами й медалями, 82 — віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини.
1954 року встановлено пам'ятник загиблим воїнам-визволителям села від ворога в роки Великої Вітчизняної війни.
Уродженцем села є P. Н. Оксенюк — кандидат історичних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
четверг, 24 октября 2013 г.
Село Білки, Попільнянський район
БІЛКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Ірпеня, за 21 км на північний схід від районного центру та за 5 км від залізничної станції Криве. Дворів — 301. Населення — 735 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Мохначка. На території Білок розміщена центральна садиба колгоспу «40-річчя Жовтня», за яким закріплено 1618,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1352,9 га орної землі і 28,6 га саду. Напрям господарства — зерново-тваринницький. Серед технічних культур значне місце посідає цукровий буряк.
В селі працюють восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека з фондом 9 тис. книг, медпункт, сезонні дитячі ясла, магазин, будинок побуту.
Первинна партійна організація с. Білок об'єднує 23 комуністів, комсомольська — 11 членів ВЛКСМ.
За високі показники в праці 33 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з XIV століття.
1905 року в Білках відбулися масові виступи селян, які були придушені збройною силою.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1926 року засновано два ТСОЗи — «Нива» і «Серп», які згодом об'єдналися у колгосп «Плугатар».
238 жителів села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 124 — загинули в боях з ворогом, 36 — відзначено орденами і медалями.
1968 року в Білках встановлено пам'ятники на честь загиблих воїнів-односельців та воїнів, що визволяли село, в т. ч. пам'ятник Герою Радянського Союзу А. М. Птицину, який поліг під час визволення села від німецько-фашистських загарбників.
Уродженцями Білок є доктор сільськогосподарських наук професор Д. Я. Василенко, лауреат Державної премії К. О. Литвинчук, Герой Соціалістичної Праці М. І. Сарана, кандидат військових наук, полковник В. І. Бойко, кандидат біологічних наук М. К. Литвинчук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
В селі працюють восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека з фондом 9 тис. книг, медпункт, сезонні дитячі ясла, магазин, будинок побуту.
Первинна партійна організація с. Білок об'єднує 23 комуністів, комсомольська — 11 членів ВЛКСМ.
За високі показники в праці 33 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з XIV століття.
1905 року в Білках відбулися масові виступи селян, які були придушені збройною силою.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1926 року засновано два ТСОЗи — «Нива» і «Серп», які згодом об'єдналися у колгосп «Плугатар».
238 жителів села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 124 — загинули в боях з ворогом, 36 — відзначено орденами і медалями.
1968 року в Білках встановлено пам'ятники на честь загиблих воїнів-односельців та воїнів, що визволяли село, в т. ч. пам'ятник Герою Радянського Союзу А. М. Птицину, який поліг під час визволення села від німецько-фашистських загарбників.
Уродженцями Білок є доктор сільськогосподарських наук професор Д. Я. Василенко, лауреат Державної премії К. О. Литвинчук, Герой Соціалістичної Праці М. І. Сарана, кандидат військових наук, полковник В. І. Бойко, кандидат біологічних наук М. К. Литвинчук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
среда, 23 октября 2013 г.
Село Голуб'ятин, Попільнянський район
ГОЛУБ'ЯТИН — село, центр сільської Ради. Розташований за 15 км на південь від районного центру та залізничної станції Попільня і за З км від автошляху Житомир — Сквира. Через село протікає річка Роставиця (притока Росі). Дворів — 400. Населення — 1047 чоловік. В селі розміщена центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким закріплено 1943,7 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1834,8 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.
На території села є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 200 учнів, клуб, дві бібліотеки з фондом 12,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, сезонні дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 22 комуністів, 2 комсомольські — 42 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства 230 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. ланкову Г. Я. Голійчук нагороджено орденом Жовтневої Революції, доярку А. Ю. Осипчук — орденом Трудового Червоного Прапора, 42 чоловіка — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Понад 200 жителів Голуб'ятина брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 90 — удостоєні орденів й медалей. В липні 1941 року на підступах до села запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками вели воїни 94-го прикордонного загону. На місці бою 1963 року встановлено обеліск, у школі обладнано кімнату бойової слави. В день 25-річчя перемоги над гітлерівцями 169 воїнам-односельцям, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини, споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
На території села є восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 200 учнів, клуб, дві бібліотеки з фондом 12,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, сезонні дитячі ясла, відділення зв'язку, 3 магазини.
Партійна організація об'єднує 22 комуністів, 2 комсомольські — 42 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства 230 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. ланкову Г. Я. Голійчук нагороджено орденом Жовтневої Революції, доярку А. Ю. Осипчук — орденом Трудового Червоного Прапора, 42 чоловіка — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Село відоме з XVII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Понад 200 жителів Голуб'ятина брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 90 — удостоєні орденів й медалей. В липні 1941 року на підступах до села запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками вели воїни 94-го прикордонного загону. На місці бою 1963 року встановлено обеліск, у школі обладнано кімнату бойової слави. В день 25-річчя перемоги над гітлерівцями 169 воїнам-односельцям, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини, споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
вторник, 22 октября 2013 г.
Село Харліївка, Попільнянський район
ХАРЛІЇВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Кам'янці (притока Росі), за 10 км на захід від районного центру та за 2 км від однойменної залізничної станції. Дворів — 478. Населення — 1276 чоловік. За колгоспом «Комуніст України» закріплено 3379,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3209,4 га орної землі. Провідними культурами є пшениця, цукрові буряки. Тваринництво — м'ясо-молочного напряму. В господарстві є пилорама.
Працюють середня школа, в якій 18 учителів навчають 249 учнів, клуб на 250 місць, бібліотека з фондом 17. тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1926 року) об'єднує 43 комуністів, комсомольська (виникла 1923 року) — 65 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в праці 67 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу В. М. Горкуценка.
Село відоме з 1605 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1922 року в Харліївці створено сільськогосподарську артіль «Руль».
У боях проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь понад 500 жителів села, з них 108 — віддало життя за щастя і свободу Батьківщини, 255 — відзначено орденами й медалями, а В. О. Прокопенко став повним кавалером ордена Слави.
На честь воїнів-односельців та воїнів-визволителів Харліївки, які полягли смертю хоробрих у боротьбі з гітлерівцями, 1959 року в селі споруджено обеліск Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Працюють середня школа, в якій 18 учителів навчають 249 учнів, клуб на 250 місць, бібліотека з фондом 17. тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція, 2 магазини.
Партійна організація (створена 1926 року) об'єднує 43 комуністів, комсомольська (виникла 1923 року) — 65 членів ВЛКСМ.
За досягнуті успіхи в праці 67 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — голову колгоспу В. М. Горкуценка.
Село відоме з 1605 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1922 року в Харліївці створено сільськогосподарську артіль «Руль».
У боях проти німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни брало участь понад 500 жителів села, з них 108 — віддало життя за щастя і свободу Батьківщини, 255 — відзначено орденами й медалями, а В. О. Прокопенко став повним кавалером ордена Слави.
На честь воїнів-односельців та воїнів-визволителів Харліївки, які полягли смертю хоробрих у боротьбі з гітлерівцями, 1959 року в селі споруджено обеліск Слави.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)